Отрош піддав до центру містечка, а від церкви повернув рисаків круто вправо, на виїзд із Канева. Васка здавалась байдужою до всього, що діялось, хоч помітно було, що вона бліда і холодок проймав вродливе широке обличчя.
Козак гнав рисаків угору, аж доки на виїзді з містечка не помітив великий дубовий хрест над порослою травою могилою.
— Тут ми його поховали!..
Васка зійшла з карети, навіть не помітивши протягненої руки. Як стала коло хреста, так і стояла, байдужа до всього на світі. Отрош не тривожив її своєю присутністю, та вона у його бік ні разу і не глянула.
Десь за Мар'їною горою уже сідало сонце, у маєтку їх, мабуть, чекали, та він не зважувався потривожити її мовчанку.
Увечері Отрош сказав господарям маєтку:
— Якщо вам потрібен управитель, то вважайте, що ви його маєте.
Доля мало не кинулась його цілувати — вона остаточно розгубилася.
Знову Канів
Подружжя Розтопчів лишили в маєтку все без змін. Доля на все згоджувалась, Левко ні до чого не втручався. Отрош повівся круто лише з Довбнею, просто сказав йому, що не хоче його бачити у дворі і за управителя тепер він. На кожен вияв догодити йому Покрова спалахував, обличчя вкривалося нездоровим рум'янцем, і він вибухав.
Землі на Канівщині не з кращих — там пісок, там яри. Але випаси коло містечка та в околишніх лісах добрі, тому в маєтку тримали переважно худобу. З промислів дворові люди займалися рибальством та сушінням риби на продаж.
Нового управителя цікавили лише худоба та промисли.
Якимись шляхами до Отроша дійшло, що пані Логвиненкова визначила, кого з прислуги лишити. Його те влаштовувало — менше голову ламати. Не переносив він лише білявку Магду, котра перші дні щоразу траплялася на його шляху і виявляла всіляку увагу.
Та він і тут не спішив. Дізнався, що пані теж недолюблює Магду, мала з нею якісь старі рахунки. До решти пані виявилась байдужою, оберігала лише стару няню, котра доглядала увесь їхній рід.
— Мене це влаштовує, — похвалився Оникієві з Бованів, котрого забрав до себе. — Я б взагалі усіх їх, крім скотарів та кухарки, порозганяв. Дармоїди і хапуги, яких світ не бачив.
— Роби як знаєш! — одразу схвалили його дії спадкоємці І більше до господарських справ не втручались.
Наступного дня Отрош знову підготував екіпаж і поставив коло ґанку. Глянув промовисто на Васку і та зрозуміла — для неї.
— Дякую тобі, Отроше!
Він не знав, про що з нею говорити.
— Пробач, яке прізвище мав Ілляш? Ми дружили, головами б наклали одне 33 одного, а прізвищами ніколи не цікавились. Ні він моїм, ні я його.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смутна доба» автора Смоленчук М.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина Третя“ на сторінці 36. Приємного читання.