Розділ «Частина Третя»

Сагайдачний вибухнув, але не злобливо:

— Заладив — полковнику, полковнику. Швидко ти забув про моє гетьманство!

— Вибачай, пане полковнику!

І надовго замовк.

Старшини знали, треба чекати, доки Сагайдачний перегорить. Йшло до того, раз сказав так примирливо.

Розговорились про «гуляй-города» у московському війську, тобто рухомі дубові фортечки на возах, а в них стрільці біля бійниць. Козаки теж щось замишляють.

— Поїхали до арсеналу, глянемо, що там хлопці вигадали!

Коні стояли осідланими. Старшини скакали в сідла, щоб не відстати від Сагайдачного, який уже виїздив за ворота. Шлях тримали на дальні печери.

На виїзді до Печерська Сагайдачний заходився пасти очима вліво вулиці.

— Погляньте, яка брава молодичка!

Старшини переглянулись — полковник став оживати.

На радах у полковника Левко сидів тепер часто, того вимагала його неспокійна служба. Сагайдачний не помилився — його роботу чи потягли б інші, набагато досвідченіші.

Нащо його лишив полковник — Левко не знав. Говорили про безчинства кількамісячної ватаги[247] Григорія Пашкевича, що осіла під Житомиром і не давала спокою по всьому краю — ні дворянським маєткам, ні випадковим перехожим, що траплялися на їхньому шляху.

— Розумію, тебе не можна відривати від гарячої справи — читав виписки з гродських книг, яке сваволенство чинить Пашкевич. Але передай на кілька тижнів сотню комусь із своїх — ти мені отак потрібен на іншій ділянці! Як людина, що була в московському доході і знає тамошні краї. Зрештою, як вихованець запорізької школи — грамотна людина. Пана Жолкевського сьогодні в Києві нема, він десь з королем. Під Смоленськом чи, може, під Москвою. Словом, треба його знайти. Доконче[248]...

Пояснив сотнику навіщо... Київський козацький полк дуже порідів, а питанням реєстру відає воєвода.

— Підвоєвода Холоневський дуже обмежений і полохливий за вдачею. Підписувати новий реєстр він не захотів. Воєвода Жолкевський може пробути в московському поході роки, а козаків на місце полеглих мені треба сьогодні. Маємо дані — на Україну вже іде орда. Ти маєш знайти Жолкевського і одержати його підпис. Коли треба — вирвати. Візьми з собою напарника — дороги сьогодні неспокійні...

Через два дні Розтопча з Андрієм Губою виїхали з Києва і подалися на північ.

Тушинський стан

У самозванця з'явився сильний конкурент, московський трон вирішив захопити польський король Сигизмунд. Для видимості він афішував як претендента на престол свого сина королевича Владислава, але то була ширма для здійснення королівських намірів. Восени 1609 року король уже був під Смоленськом, пішов завойовувати московську державу, звідти послав він до Тушинського табору двох своїх комісарів — вимагав, щоб поляки переходили в його стан.

Пропозиція короля викликала сильне занепокоєння ляхів, вони вирішили, що Сигизмунд хоче відняти їхні нагороди і вигоди. Особливо заперечував князь Ружинський, гетьман військових сил самозванця, повновладний господар тушинського стану.