Розділ «Частина Третя»

«Милостивий пане підвоєводчий... Зичливості та приязні наші рицарські в ласці вашій милості». Гетьман, а прямо плазує перед нашим Михайлом Мишком. Хто він, зрештою такий, цей Тискіневич, і за яким правом його обрали гетьманом?

— Мали право, пане полковнику. У кого їм те право випрошувати, самі собі пани! — бурчав прямолінійний Томило.

— Мене й не повідомили, що я вже не гетьман.

— А нащо повідомляти, раз ви уже не гетьман, пане полковнику. Дали коліном під одне місце та й усе...

— Слова які ядовиті добираєш, Томило.

Колишній гетьман знову і знову поглядав на лист з-за Порогів до київського підвоєводчого Холоневського.

— На, читай! — передав Томилу.

Той довго сопів.

«Антоній Грекович, розстрига і злочинець віри нашої, котрий іменується протопопом київським, не допускав молитись в церкві божій святій Софії за стародавнім звичаєм... Так ми принизливо і покірно просимо, аби ваша милість оному розстризі допускати рачил[243]... ми за церкву нашу східну і за віру грецьку голови свої бихми маємо покласти, оного[244] розстигу як пса убити мали б, а ми боронити словом нашим рицарським обецуєм».

Томило важко замовк, але одразу і буркнув:

— Добре сказано, пане полковнику. Хіба «принизливо і покірно» не треба.

Сагайдачний не чекав такої оцінки, він був настроєний критичніше. Та й звертання свого помічника йому не подобались.

— Зрештою, мені король дав клейноди[245]!

— Може, й не обрали, що король дав гетьманські клейноди. На Січі не люблять підігравати королям!

Сагайдачний мовчав, хоч те і йому боліло.

Томило знову ухопив супліку, цей раз тривожно.

— Чекайте, січовики попереджають нас про орду. Ось послухайте: «Іж цар кримський іде на Колзобаші з такою силою великою, певне, в землі його королівської милості, і не рач вашій милості бути безпечними, а в обережності радимо бути». Виходить, знову орда?..

Сагайдачний теж стривожився, за своїми кривдами він не помітив попередження.

— А Михайло Мишко нас не попередив, скурвий син. Старшини, ладнайте полк! Томило, піджени хлопців, котрі на виготовленні органчиків[246], таких нам би побільше!

— Буде зроблено, пане полковнику.