Розділ «Частина Третя»

Острозький нарік творців Брестської унії віровідступниками і зрадниками православ'я, казав, що ці «злонравні люди по-злодійському згодились між собою, як христопродавець Іуда з жидами».

Іпатій Потій діяв нерозбірливо і грубо, насильством, інтригами, підступом та брехливими доносами. Хапав непокірне православне духовенство і кидав до в'язниці, іншим прилюдно, на вулиці чи в церкві, брив голови та бороди; третіх виганяв з приходів, піддавав різним тортурам, найбільш впертих виставляв перед урядом як бунтівників, до яких потрібні суворі карні заходи.

Потій багато досягнув як «апостол унії», та навіть його крайні заходи успіх мали невеликий. Коли в одній із двох православних єпархій, які протримались найдовше, помер владика Михайло Копистенський і на його місце Потій висвятив шляхтича Олександра Крупецького під ім'ям Афанасія, то останній, за свідченням уніатського єпископа Якова Суші, прибувши у величезну перемишльську єпархію, «не знайшов у ній жодного уніата».

Автор довго не зважувався помістити на сторінках роману «духовний» заповіт Іпатія Потія, а потім дав його без будь-яких змін. Виявлено також доповнення до «духовного» заповіту, написане митрополитом незадовго до смерті, але й там не чутно духу мучеництва і генія справжнього сина свого народу. То заповіт скупого лихваря, а не пророка.

Виявити могилу Іпатія Потія у Володимирському соборі автору книги не вдалось. Це не випадково. Мабуть, найповажніший нарис про Потія, виданий понад сотню літ тому, закінчується такими словами знаменитого церковного історика митрополита Макарія: «Усі недостойні заходи, які вживав він для здійснення своєї мети, усі кричущі неправди, які не соромився постійно вживати він для подолання своїх ворогів, усі насильства і переслідування, якими прагнув він нав'язати православним ненависну унію, кладуть на ім'я Потія в історії незгладиму пляму вічної ганьби і неслави».