— І не перечте! Щоб мої онуки на візнику! Сором на усе покордоння!..
Шляхетського гонору у неї вистачало.
— Господи, що робитимемо з вашими рисаками[239] у Києві?! Та вони ж і нас з'їдять!
Доля і Левко запрошували пані Логвиненкову в гості.
Через місяць-півтора за Долею прийшли з магістрату. Жінка аж сполотніла — що б могло бути?! Левко теж не знав чим її заспокоїти. Довго сидів під дверима магістрату, усяке передумав.
Доля вийшла досить ошелешена, з якимись паперами — виявляється, мати переписала на неї канівський маєток.
— Приймайте спадок, кажуть. А як його приймати?!
Розхвилювалася, навіть вечеряти не захотіла.
Канів
Виїхали в екіпажі, подарованому матір'ю. За кучера сів Отрош, він наче все життя правив кіньми.
Васка аж стрепенулася, коли почула, що вони збираються до Канева. Доля те помітила і зрозуміла.
— Я б хотіла, щоб і ти поїхала з нами!..
Дівчина аж головою стріпнула вимучено.
До Трипілля хлопці тримались, а тоді розійшлись. По черзі просилися до батька в сідло, потім їм забагнулося купатися. Берег з правого боку зривистий, течія стрімка і небезпечна. Під вечір, уже коли показався Канів, виїхали на якусь завідь, де хлопці таки полізли у воду. Скочив до них прямо з крутизни берега і Левко — підстраховував меншого Ярмося.
Наробили у заводі шуму — усе птаство сполохали. Левко нарвав цілий оберемок латаття. Першою вручив Васці — та незворушно сиділа на віднесеній паводковими водами корязі, піджавши під себе ноги.
Дівчина подякувала і знову сховалася у собі. Вид мала вона невеселий.
До містечка під'їхали з тилів, одразу на Ситники.
Отрош відкрив чужі ворота і рішуче загнав екіпаж на подвір'я. На просторому ґанкові, а потім унизу з'явилися мешканці двору, вони упізнали знайому карету і панночку, кланялись, та приїжджі не звертали на них уваги.
Слуги поглядали один на одного і не знали, що їм чинити. Про те, що маєток відписаний панночці, знали всі, та бути новою господинею вона навіть не намагалася.
Отрош ворота не закрив, Васка усе ще знаходилась на задньому сидінні. Левко не зрозумів, чому карета покинула двір, не знав, як вести себе з догідливим економом, той запам'ятався йому ще з сутички під горою Московкою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смутна доба» автора Смоленчук М.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина Третя“ на сторінці 35. Приємного читання.