Розділ «Частина Третя»

Київ

Тарануха повертався з Волині в числі останніх. Місто видалось приїжджим незвичним, те відчули вже на Копиревому кінці, біля західної в'їзної брами.

Поверталося їх, киян — півдесятка вершників.

— Що то за люди? Якого князя Острозького?

Шляхтич, що відав охороною на воротях, кричав на них польською.

Козаків пропустили, та осадок на душі лишився у кожного. Навіть говорити перехотілось. Тимко так і не зрозумів, чому на міських воротях стояли ляхи, чому вони, зайди[205], не пускали його до рідної домівки? І хоч ззовні у Києві все було по-старому, та відчуття настороженості його не покидало. Вражала й велика кількість жовнірів — звідки їх стільки тут набралось?

Козаки повернули коней до Верхнього замку. Швидше зробили те за традицією, бо потреби їхати у воєводство не було. Та з півдороги Тарануха з двома сотниками, теж уже колишніми, повернули до садиби гетьмана, що нижче Софії, на схилі Хрещатої балки.

Покійний князь Острозький нічого не забув — Тарануха віз од небіжчика грамоту до гетьмана, вручену йому перед самою кончиною воєводи. Одержав він від покійного князя достатню суму грошей і усний наказ підтримувати й далі стосунки з вивідувачами, котрі слідкували за самозванцем.

Їм пощастило — кілька днів тому гетьман повернувся з Низу. Він одразу запріг козаків: послав Тимка за Іовом Борецьким, грамота адресувалася також і другому, а сотники подалися збирати за списком гетьмана іменитих громадян міста. До будинку гетьмана одразу покотили візки з духовними особами, скакали вершники. Стривоженість помітили і між тими, кого збирали, у місті справді було напружене становище, можна було чекати чого завгодно.

— Що трапилось? — питали один одного.

— З Острога привезли передсмертний тестамент[206] князя Острозького, будуть його читати. Для того й зібрали.

— Грядуть важкі часи!..

Великий будинок гетьмана обставлений абияк, у всьому чулася відсутність жіночої руки. У передпокої, де збиралися приїжджі, прості лави і нічим не покриті столи, тільки зброя на стінах, як в арсеналі. Там і там траплялися заклопотані старшини, метушилися джури, їх у гетьмана четверо, запрошуючи гостей до світлиці.

Люду набралось чималенько. У світлиці нараз запала тиша, коли підвівся Борецький з тестаментом князя, написаним чужою рукою. Тільки підпис був княжий.

Князь Острозький поручав Сагайдачному і Борецькому, своїм духовним спадкоємцям, вести далі почату ним боротьбу проти унії. Закликав уже вкотре зробити опорою православ'я Київ, бо Львів підкорили єзуїти.

Найбільше вразило присутніх повідомлення, що київським воєводою стане Станіслав Жолкевський, ревний католик і ненависник всього українського.

Зблідли представники духовенства, занепокоєно поглядали один на одного міщани, козацька старшина.

— Пан Жолкевський зарікався винищити нас, українців!

— Король те відає, а настановив його!