Розділ «Частина Третя»

Рана Отроша почала заростати. Надар виявився справді знаючою людиною. Наїздили до поранених з правобережжя і січові лікарі та костоправи[226], жили вони у тому ж дощаному помешканні, дізналися про перекопського лікаря, самі завітали до куреня над болотом.

Татарин почув, що Левко роздобуде йому в січовій канцелярії охоронний ярлик, і не пробував тікати, він чесно доглядав Покрову, стан козака з кожним днем поліпшувався. Лікар і поранений уже вели між собою розмови — Отрош трохи розумів татарську мову.

— Надар каже, що скоро видужаю. Хоч козакувати мені уже зась.

Настрій у козака був похмурий, він цілими днями мовчав, хоч як Левко не пробував його розважити.

— Чого засумував?! Не віддам же я тебе до Трехтемирова!

Левко мав на увазі шпиталь при Трехтемирівському монастирі для хворих і поранених козаків.

— А куди мені ще?!

Нарешті прийшов час, і Надар зняв з Отроша пов'язку, що приховувала під його серцем довгий багровий рубець.

Надар заговорив щось швидко і схвильовано.

— Каже, що можна везти мене далі, його допомога уже непотрібна.

Левко усміхнувся щасливо, вручаючи татарину охоронний ярлик.

— Скажи йому, Отроше, що він хороша людина. Скажи, що кантара і буйволи належать йому, на них він може повертатись до Перекопа.

Часто кланяючись козакам, татарин позадкував від куреня над болотом. А за містком, де обривався острів, прудко шмигнув у плавні.

На правому березі Левко збув кантару і буйволів, накупив у шинкарів продуктів і гайнув угору. До Табурища відходила невелика козацька чата, а там уже обжиті краї.

Отроша віз на киреї, укріпленій між двох коней.

— У Чубівці батько тебе одразу поставить на ноги!

У Чубівці чекала його Доля.

На Подолі

Обидві перепливли через Почайну на піщані висипи Дніпра, де простір і воля, і там ніжились під теплим сонцем, милуючись рівнинною Оболонню, щедро покритою стіжками і копичками сухого сіна.

— Як бачу сіно, одразу згадую дядька Карпа та його клопоти з моїм приданим.