Розділ «Частина Третя»

— Це ти про воли?

— Атож! — сміялася Доля.

Купалися вони тут не вперше, коли знаходили вільну годину, бо обоє тяжіли до води. Лешка розказувала про підступну вдачу Стиру у Луцьку та про свої пригоди на річці. Доля переважно мовчала, переривати розповідь старшої людини нечемно, та й оповідала Лешка цікаво, з гумором — Доля щоразу пирскала молодим сміхом.

Може, тому, що Лешка ніколи не мала дітей, вона зберегла гнучкість стану і вдатну поставу.

Їхні чоловіки знову десь міряли покордоння — орда таки вийшла з Криму, покрила горем Брацлавщину, змусила плакати Поділля і Волинь. Козаки знову подались за татарами, хоч прожили у Києві всього кілька тижнів.

— Я уже звикла, а ти сумуєш за Левком.

— Ой, як сумую!..

Не готові до несподіванок, жінки покинули зелені околиці Подолу і пірнули у його центральні квартали. Уже за Житнім ринком повернули до приземкуватого будиночка у старому садові, що прилягав до підмурівку надвірних служб Гулевичів.

Не встигли вони переодягнутись, як мимо вікон шмигнуло кілька чоловічих постатей.

Доля сполотніла.

— Вітчим! — пізнала одного. — Господи, чого йому ще потрібно?

Встигли закрити двері на колодку, як на них почали тиснути ззовні.

— Чекай мене!

Лешка кинулась до вількарика, вікно там виходило у задній двір. Доля спершу розгубилася, а коли зовнішні двері стали ходити з одвірками, позадкувала й собі до причілкової кімнати. У її руках холодно блиснули заряджені пістолі Таранухи, він це робив завше, коли покидав домівку.

Уже як нападники лізли через причілкові вікна, мабуть, не хотіли ламати двері, боячись зайвого шуму, подвір'я стало наповнюватись дворовими людьми Гулевичів, хтось скакав на подвір'я з вулиці.

У хаті двічі глухо бухнули постріли.

Нападники вискакували і зникали на бічній вулиці, аж тинок повалили.

Козаки повернулися додому, коли татари схлинули в Крим. Стало відомо, що орда ходила на Україну за наказом Порти.

На раді старшин гетьман сказав:

— Поплачуть у мене турки! Ой поплачуть!..