Розділ «Частина Третя»

Татар чекала ще одна несподіванка — три дні тому Сагайдачний наказав серед шляху зарити кілька бочок з порохом, їх ще й обкидали паліччям. Спеціально визначені козаки з гаківницями затаїлися в кущах поблизу бочок, шарахнули по бочках, коли татари уже заповнили шлях.

Ординці зняли неймовірний галас і після перших вибухів сипонули хто куди.

— Так їх, невірних! Щоб знали, як нападати на наш край!..

З боків по втікачах ударили запорожці, що підтягнулися до шляху.

Перемога була повною.

— Пашу перекопського королю, а нам своє! Зроблено лише півділа! — проголосив гетьман.

І повів військо на Очаків.

Літописи донесли до нас, що року 1608 Сагайдачний «дивовижними хитрощами» захопив і спалив Перекоп.

Отрош

У бою біля лісового масиву Левка не було, не пішов він на Очаків. Разом з невільниками, що гнали відбиту у татар худобу, переправляв він до Дніпра непритомного Отроша. У дорозі наздогнали вони обоз з пораненими, але прилучити до них Отроша Левко не захотів.

Досі не зрозумів, як то сталося. Захопившись боєм, біля якоїсь мечеті він вирвався наперед, коли почув за спиною болісній знайомий голос, котрий назвав його ім'я.

Площина перед мечеттю дала змогу круто повернути коня, та Покрови він не побачив, шаліла лише татарва, що вирвалася із завулка на центральну вулицю.

Коло глиняного рогу довгого татарського житла без вікон побачив знайомого коня, а біля його ніг людську постать на витолоченій траві провулка.

— Отроше! Ти мене чуєш?

Відповіді він не одержав.

Левко скочив на землю. Товариша не минула крива татарська шабля, полоснула небезпечно глибоко, на щастя, нижче серця. Вивільнивши бік пораненого, Левко роздобув баклагу з сивухою і швидко обробив рану. Запоясником пошматував свою сорочку, — щільно стягнув нею поранене місце. Все те робив не раз у січовій школі.

— Як же це тебе, друже?

Було образливо, під удар потрапив найдосвідченіший, все суперечило розумному глуздові.

Хтось допомагав йому нести пораненого гарячими вулицями, де тільки схлинув бій, слідом за ними до самого центрального майдану плутався у повіддях кінь Покрови. Коли скинули із якоїсь кантари військову здобич і уклали на повстину пораненого, ті ж невільники притягли на площу немолодого низенького татарина, котрий запекло упирався.

— Пан Надар, кращий у Перекопі лікар. Він ставить на ноги навіть мертвого. То без перебільшень, козаче. Довірся нам!