Розділ «Частина Третя»

Та проходили тижні, і Доля сумнішала — від Левка ні звуку, козаки пішли і слід їхній пропав. Ще більше засумувала, коли дізналась, що вітчим знову робив напад на Суботів, підстароста навіть позов на нього подав.

— Думала, що заспокоїться, а виходить — ні. І від Левка ніяких вістей. Вони учинили необачно — трьом вирватись у степ перед появою орди.

— Правду кажеш, — згодився Карпо. — Видно, що хлопці погарячкували. Та ти не журись — таким везе...

Настрій її не поліпшувався.

— Поїду я, мабуть, до Києва. Там уже все знають про козаків...

Карпо підрядився до корчмаря. Загрузив хуру сухої риби, у шинкаря на Тясмині нею займалась ціла артіль, і покотив до Києва. Назад теж мав привезти товар.

— Дійсно, чумакування — вигідне діло. І горба не гни.

Попрощавшись з людьми, поїхала з ним і Доля.

Перекоп

То були природні ворота на Тавриду, як називали тоді Кримський півострів, і знаходились вони за перешийком, надійно закриті і недоступні для невірних.

Хоч орда гуртувалася під Бахчисараєм, на центральній частині півострова, поблизу ханської столиці, у Перекопі завжди знаходилось достатньо сил, щоб відбити ворожий напад. Та й хто на таке зважиться — лізти у саме осине гніздо?!

І раптом по цей бік перешийка перекопські споглядачі помітили запорожців. Виявили їх на більшості озер обіруч головної дороги на Крим.

Вели себе запорожці дивно. Спершу до Турхан-бея, старости міста, прискакали споглядачі з коси на Тонкій воді — донесли, що по той бік, на суходолі з'явилися численні загони запорожців. Вони одразу почали освоювати берег, наче готувалися до оборони: копали шанці[223], зводили курені від сонця.

— Беріть яничар, і хай допоможе вам аллах!

На косу кинули великий татарський чамбул, а тут гінці від соляних озер — запорожці з'явилися і там. Трохи пізніше з подібною звісткою прибули татари уже з боку Чорного моря, де острів Тендра.

— Чи не переселяються вони, шайтани? — невесело пожартував паша, економніше розсилаючи підкріплення.

На карті Боплана, писаній майже в часи згадуваних подій, поблизу Перекопського перешийка знаходимо чотири лісових масиви — були то низькорослі вербові зарослі, відокремлені від головного татарського шляху на Крим непролазними буйними шелюгами[224].

Сагайдачний з реєстровцями сховалися у центральному масиві, оточеному трикутником інших. Місцевість тут виявилася низинною, багатою на прісні джерела і підніжний корм.

Козаки окопалися півмісяцем і поставили артилерію. Як завше, гетьман підготував якусь хитрість, ще в Києві казали про невідому зброю, везли її в центрі обозу ПІД посіченою охороною. Ті загадкові бойові пристрої гетьман наказав поставити на рогах укріпленого півмісяця.

На тому приготування до бою закінчились. Реєстровці навіть носа не показували із шелюги, не палили багать — сиділи коло перешийка третій день і нічим себе не виявляли. А запорозьке військо навпаки — розгулювало берегом, на виду у татар, що сиділи по той бік коси.