Розділ «Частина Третя»

Доля соромилась тої повсюдної уваги. Роботу вона любила і завжди знаходила, стала помічницею Теклі у її домашніх клопотах, хоч жінка й відмовлялась — сама ще була у силі. Казала, що вона мати трьох синів, має ще стількох онуків поставити на ноги!

— Так хочу їх мати, пора. А хлопці не поспішають. Дід Юхно теж каже: на старості літ няньчив би хоч чужих. Мабуть, людська потреба така!..

Карпо до їхніх розмов не втручався, тільки поглядав на Долю тепло.

Прийшов сінокіс, і вони попливли на острови, усі трос. Мали худобу, треба було і їм заготовляти сіно. Жили там у курені, їжу готували на багатті, вечорами Доля співала, а вночі разом з усіма годувала комарів.

Три дні провели у плавнях, а сіна пригнали величезний пліт — ледве вмістилося на гарбі.

— Мало, — критично оглянув привезене дід Юхно. — Заїдьте на пасіці заберіть!..

Ходи поруч Левко, Доля була б щасливою. Дивилася на цих добрих людей, що її пригріли, і згадувала чомусь ластівок, котрі перед вильотом у вирій підгодовують молодь, котра відставала у ростові, — летять одна за одною із здобиччю в дзьобі цілими десятками, хай тільки встигає ковтати жовтороте. Так і її небайдуже прийняли у Чубівці, в чужому роду, коли побачили, що вона потрапила у біду. Якось забула і про вітчима, і про всі кривди, тільки образа на матір не стерлась.

Щастя далось їй не легко. Тим воно й дороге!

Долю поселили у верхній чистій хаті, де Розтопчі не жили. Влаштовувалися там родинні свята, сільські діти йшли туди колядувати. Лава, стіл, божниця у кутку та ще піл поруч лежанки, по якій можна було забратися на піч. Глиняна підлога всуціль услана ряднинами. Ото і все убранство хати.

Жили тут сини, коли навідувались з далеких мандрівок.

Відтоді, як з'явилася Доля, верхня хата з кожним днем змінювала свій вигляд — десь узялися занавіски на вікнах, того дива хата ніколи не бачила. Кращим зі свого посагу вона покрила лаву і стіл, коло постелі прибила килим. Біля божниці у полив'яному горщику стали з'являтися квіти, де вона їх щодня знаходила?!

Вигляд кімнати одразу змінився, навіть господарі заходили туди підкреслено шанобливо.

Сусідки, помітивши тягу молодої жінки до квітів, зносили хто що мав.

— Це тобі дитино, мій весільний дарунок. У Теклі вікна більші, а у мене вони вузенькі, світло крадуть.

— Відросток для куми посадила, а їй чомусь не підійшов...

Доля дякувала і брала — перетворила чисту хату у квітник.

На подвір'я Розтопчів стали забігати сусідські діти — біля Долі завжди було цікаво. Роззявивши рота, слухали вони її оповідки, затівали співанки та невідомі у селі ігри.

— Де ти всього того навчилась, дитино? — дивувалася Текля.

Навіть коли разом готували страву, виходило таке, чого у цьому дворі не пробували.

Карпо тішився — добру жінку матиме Левко. Чомусь згадалася сестра. Устинка мала іншу вдачу і жила вона для інших, а ця наче створена, щоб кожний сімейний день робити святом.