Розділ «Частина друга»

— Клич його до мене! Клич негайно!..

Монах Даміан, брат Северина Наливайка, колись і він ходив з шаблею проти уніатів, надовго зник у княжих покоях, і хтозна про що вони там говорили.

Потім Тарануха супроводжував отця Даміана до Дерманського монастиря, теж родової обителі Острозьких, котра виділялася поміж княжих монастирів, бо навіть мала свою типографію.

Князь багато покладав на отця Даміана.

— Тепер спокійний я ще за одну божу обитель. Дорога туди для латинців закрита!

Виявиться, що князь помилиться і тут.

На початку зими князь зліг і більше не вставав. Він рідко кого пускав у свої покої, не приймав навіть власних дітей.

Проте на початку нового року запросив Тарануху і довго розпитував про самозванця.

Помер князь Острозький в середині лютого 1608 року, в суботу, на 82 році життя. У деяких літописах інші дати — з незначним відхиленням. Труна з прахом князя кілька місяців стояла в льодовні, поховали його в другій половині травня у замковій Богоявленській церкві поруч сина Олександра.

До Острога на похорон з'їхалося багато магнатів, король прислав свого сенатора.

Палили з рушниць і гармат.

Богоявленський собор онучка князя Анна Алоїза закриє, порох забуття витатиме в ньому чверть тисячоліття. Це та горезвісна онучка-католичка, котра на пасху накаже кучереві гнати важку карету прямо на православних, що зібралися на богослужіння. Люди вб'ють кучера, а відступницю закидають яйцями, вибивши їй око.

У стані тушинського злодія

Шляхта прагнула помсти за свою поразку після загибелі першого самозванця, вона ладна була йти на Москву з ким завгодно, аби весело пожити. До того ж очолив їх популярний князь Рожинський. Рокош закінчився, треба було кудись дівати сили.

У травні коло Болохова переміг Рожинський, після другої перемоги ляхи досягли Тушино.

Тим часом цар Василь перевіз Мнішеків до Москви, а потім у супроводі тисячного загону відпустив до Польщі. Самозванець вирішив перехопити Марину з батьком. Зборовському вдалося розбити московський загін, але Мнішеки не схотіли їхати під Тушино, а перебігли на кордоні до Яна Сапеги, який з семитисячним військом теж виступив на Москву.

Сапега везе Мнішеків до Тушино, де уже знаходився Молчанов, охрещений тушинським злодієм. До Марини від царя Дмитра з'явився пан Заблоцький і запросив її до чоловіка. У Можайську її зустріли з хлібом-сіллю, як царицю. Марина повеселіла, навіть заспівала, сидячи в кареті.

— Ви даремно веселитесь, Марино Юріївно, — шепнув жінці шляхтич з охорони. — У Тушино не той Дмитрій, який був вашим чоловіком!

Марина заходилася кричати, рватися з карети, та її оточили військом і повезли далі.

Верст за десяток від Тушино виїхало до Марини двоє панів, а перед самим табором, розбитим на Москві-ріці, з'явився і Рожинський. Він вибачився за царя, який мов захворів, і запросив до обозу.