Розділ «Частина друга»

— Долі нема, і ніяких звісток!

— Значить, все гаразд!..

Стояв травень, чув у собі сили, яким не бачив кінця. А решта залежатиме від тебе!

Доки Лешка готувала вечерю, гайнув по сусідах, де мав товаришів, а потім увесь вечір розказував їй про Волинь та як їздили до Луцька, навіть бачили будиночок, де пройшло її дитинство.

— Батько краще розкаже, він з дідом Сагакієм провів цілий день!

— Живий, виходить!

— Ми йому дарунки на трьох конях везли!..

— Господи, як я хочу там померти! — аж заплакала Лешка.

Друзі прибились як смеркло. Сагайдачного в Києві нема — подався на Січ, Як і належить гетьману. А Томило відпустив Ілляша на скільки вимагатимуть обставини.

— Гетьмана король чіпати не зважився. Козацтво — сила, з якою навіть він має рахуватися!

— Готується похід на татар. Про те всі уже знають!..

Вранці троє козаків вирушили вниз придніпровського шляху.

Самі не знали на скільки ідуть, туго набиті сакви те засвідчували. Зібралися не на прогулянку, крім рушниць прихопили навіть списи.

Молода, гарна дівчина, теж на коні, тільки без зброї, провела їх аж за Видубецький монастир, що збився на зеленій терасі гори, крайньої, з південного боку міста.

Довго стримувала гарячого коня, дивлячись услід козакам.

Прощальне

Провівши козаків, що поверталися до Києва, Тарануха подався на Маняву до Іова Княгиницького виковувати останню волю князя.

Перед смертю той сказав:

— Знайди інока Іоанна і ще раз запроси його до Лаври. Поклонися до ніг. Він нам дуже потрібний!

Іов Княгиницький скрушно похитав головою: