Іменем київського митрополита церкву опечатали — про це сповіщали уніати коло дверей церкви.
— Який він київський, Потій?!
— Іди ти зі своїм митрополитом знаєш куди?..
— Збивайте замки. Мужики, чого ви стоїте?
Чоловіки загупали камінням, хтось приніс із сусіднього двору лома. Справа пішла веселіше.
— Двері не зіпсуйте! Жити треба і завтра!..
На землю полетіли замки разом із засовом, уніати позадкували від дверей. Це була не перша опечатана церква, яку парафіяни відчиняли в такий спосіб. Та уніати не заспокоювались.
Діяли чоловіки, жінки дружно галасували. Прочани, що жили в притулку церкви, виявились найсміливішими, дружно потиснули уніатів і першими поважили до храму. За ними тиснулось жіноцтво.
— Дорогу батюшці і дякам!
Лешка боялася уніатів, знала їх краще, ніж кияни, але теж подалася за жінками.
Уніати, може, через відсутність воєводи, розперезалися. Але діяли з осторогою — це тобі не Волинь! Пустить червоного півня і на покордоння. Спробуй його знайти у дикому степу.
Пані Логвиненкова
Так вдова називала себе з перших днів подружнього життя, усічене прізвище принижувало її шляхетність. Виявилась вона досить покладистою у хазяйських зачинах чорноліського осавула[197], а тепер старшини старости Вишневецького.
Багато знала про його вади і походеньки в гречку, та дивилася нате крізь пальці. Надто незатишними склалися її удовині роки. Такі вони, чоловіки, жеребина порода, треба бути вище. Логвин примножив її немале багатство, тримав неремствучий лад у господарстві, вони купалися в добробуті.
Одне не вдавалось — взаємини з донькою. Пані Логвиненкова її любила, хотіла їй добра, а насправді — загубила дитину.
Кілька днів жили вони у Чигирині, нанесли візит панові старості, приймали поздоровлення, а потім усе повторилося. Дочка утекла з маєтностей каштеляна, тепер він винен, що не уберіг.
Крикливо вбраний Гирик пригнав тоді до Чигирина порожню карету і мало не кинувся на гостей, що вийшли з квітами назустріч.
— То Фурія, а не кобета! Вона знову дала фору[198]!..
Він справді підняв на ноги усе староство, та дівчина мов крізь землю провалилася. Вивідувачі каштеляна нишпорили по маєтках місцевої шляхти, чутинським лісом пройшла облава, перекрили усі виїзди зі староства. І ніяких наслідків. Правда, на якомусь хуторі поблизу Чути бачили чотирьох вершників, між них одна постать видалась жіночою. Далі повідомлення про чотирьох вершників стали надходити звідусіль: бачили таких під Чигирином і Кам'янкою, біля Крилова і на виходах у степ.
— Псякрев, хтось крутить нам голови!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смутна доба» автора Смоленчук М.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 33. Приємного читання.