Розділ «Частина друга»

— Приїхали.

— Без тебе знаємо! — грубо обірвав стражника Покрова.

Козаки дійсно приїхали в Крупи, маєтність князя Острозького під Луцьком. Скориставшись нагодою, Тарануха вирішив провідати тестя — уявив, як порадіє тому Лешка. Молоді козаки, що приїхали в Дубно після викрадення Долі, пристали до Таранухи — у Луцьку вони ніколи не були.

Місто вразило їх ще з висоти Дубенського шляху — і зелені краєвиди велетенської приміської западини, і мальовничий Стир, що оперізував долину, і саме місто, тісно збите за кам'яними стінами.

— Церков та костелів, як у Львові!

— Немало!..

Тарануха ще на мосту попередив хлопців про підступну вдачу річки.

— Мене вона колись мало не затягла у вирву!

— Тебе, батьку, дідько в пекло не затягне! — засміявся Левко. — Чи ти і там бував?

— Звичайно, бував, — обійшовся жартом.

Звідусіль наступали спомини — може, в Луцьку пройшла краща частина його життя. Наче живим уявив Карпа, досі у безкінечних мандрах бракувало йому побратима!

— Тут кожна наша стежка. Тоді ми ганялися за білими бланкетами, на них підступний луцький владика продав нашу віру.

Левко ствердно кивнув головою, не одриваючись від кам'яниць, які минали.

— Знаю, батьку! Ти мені уже розповідав!

— Не все, Левко!..

Стояла передобідня пора. Місто виявилось людним, хоч день був не святковим. Заповнені вулиці і площі, діловито гудів базар.

На ринковій площі Левко угледів харчевню, де Тарануха виявив колись злодіїв, у котрих владика Кирило скупляв крадених волів, де зустрічався він з гоноровим паном Бронеком.

— Гляньте — постригальня!..

Повертати до корчми Тарануха не захотів.

— Проведіть мене і їдьте, куди хочете!..