Розділ «Частина перша»

— Брате!

Той, розгледівши гостя, аж злетів над землею і теж:

— Брате!..

Іншого звертання у ченців нема.

До глибокої осені Вишенський жив у хатці під смереками на околиці Угорників разом із братом Іовом та його синовцем Дмитром, у молитвах і постах, у тривалих розмовах. Гість зі Святої гори приглядався до небожа Княгиницького, дуже хотів зробити розумного тугодума Дмитра своїм послідовником. Та відчував, що не виходило.

Перечитали «Книжицю», принесену з Афона, Дмитро дивився на Вишенського як на святого, та вперті очі його часто звужувались і спалахували непокорою.

— Не молитися маємо, а боротися зі злом. Грамоту теж знати мусимо, особливо латину, проти недругів наших у вимазаних дьогтем чоботях не підеш!..

Два місяці Княгиницькі одхожували гостя, а потім Вишенський заходився збиратися в дорогу. Зима видалась лютою, замурувала маленькі вікна їхньої хижі, вітри приносили хуртовини, сипали сухим снігом. Господарі ледве уломили його, щоб пересидів негоди.

Коли з приходом весни брат Іов подався в гори, на Манявський скит, отець Іоанн теж потягнувся до своїх дорожних бисаг.

— Куди путь тримати будемо, святий отче? Я теж з вами!..

— Сам ще не знаю куди. Та не для спочинку прийшов на рідну землю!..

І не підозрював, які гіркі розчарування його чекають!

У поході

Звідси пішов колись проти половців князь Ігор, згадуване у древніх літописах місто разом з Києвом руйнували татаро-монголи, захоплювали литовські феодали, а сотню літ тому відійшло воно до російської держави, стало його українними землями. Сюди Борис Годунов нерозумно висилав неугодних йому людей.

Новгород-Сіверський став містом, яке вчинило перший опір шляхетському рушенню. Зупинилося воно близько середини листопада, та вже й місяць кінчався, а шляхта з місця не рушила. Гармати Дмитрія стін міського кремля пробити не могли. Воєвода Басманов, розумний і хоробрий воїн, добре знав ратну справу.

Та присягнув Дмитрію Путивль, здалися жителі Рильська і Сіверська, ударили чолом чернігівці, признали царевича Курськ, Кроми і Білгород. В Острі приєднався до рушення місцевий староста Ротомський з великим натовпом розгульної вольниці[109].

Вистраждана московська земля полегшено зітхнула, думали, що царевич-мученик упорядкує нарешті їхнє давно зрушене з нормальних підвалин життя. А царевич став під впертими стінами і не з місця. Петро Басманов, любимець Годунова, ще й глумився зі стін:

— Ваш царевич злодій, його посадять на кол! Разом із вами, сучі діти! Поназбігалися на наше добро!

Під кінець місяця становище в обложеному місті погіршало. Ночами в шляхетський обоз почали перебігати обложені, тільки 27 листопада в стані царевича зібралося до сотні посадських людей.

Левко та його козаки в наступи не ходили, вони належали до царської сотні. Будучи в охороні царевича, Левко знав обставини, в яких перебував царевич, до найменших подробиць. Донські козаки, скажімо, передали Дмитрію дворянина Петра Хрущова, посланого на Дін царем Борисом, щоб підняти козацтво проти Дмитрія.