Розділ «Частина перша»

— Не знаю! — відповіла стариця.

— Ах ти ж б... Знаєш! — запустила у неї палаючу свічку дружина Годунова.

Цар бере монахиню під свій захист, але таємницю вона не видала і йому. Сказала тільки:

— Чула, що сина вивезли за межі московської держави. Ті, хто говорив, уже померли.

Сердитий Годунов наказав ізолювати царицю Марфу від людей.

Добре набравшись, боярин сказав козакам більше, ніж Дмитрію. Патріарх Іов розіслав церковну грамоту, писав, що самозванець — вигадка Сигизмунда, котрий хоче «знищити у московській державі православні церкви і побудувати костьоли латинські». Повідомляв також, що в дитинстві Лжедмитрій жив у домі Романових, а як прокрався, втік до чудівського архімандрита у келійники[110], потім бродив по різних монастирях, доки не потрапив на Україну.

Цар Борис посилає до короля гінця, просить видати йому Лжедмитрія. Водночас істинного покійного Дмитрія визнав незаконнонародженим, бо пішов він від жінки, з якою Іоанн був у восьмому шлюбі.

Під царем Борисом хиталася земля.

Левко й без розповіді московського гостя бачив, що дні царя Бориса лічені. Істинним царем повсюдно визнавали самозванця. А він ще й підігрівав ті настрої..Наказав перевезти з Курська чудотворну ікону Матері Божої, поставив її у своїх палатах і щодня на очах у всіх гаряче молився.

— Скоморох! Він же прийняв католицьку віру! — дивувався Покрова.

Левко теж здвигував плечима, дивлячись, як процесія[111] духовенства разом із царем носять ікону по міській стіні. Покрова точно визначив — скоморох. До того ж талановитий, грає так, що всі йому вірять!

Царській сотні робота додалась, до Дмитрія їхали і їхали складати присягу. Проходив той ритуал урочисто, на тлі показної розкоші й військової сили. На стінах коло заряджених гармат стояли пушкарі із запаленими гнотами, по місту скакали озброєні козацькі чати[112], козакам царської сотні пошили барвистий одяг на польський зразок, вони повсюдно супроводжували царевича.

Було й інше — цар Борис вирішив отруїти самозванця. Та іноземець, якому Годунов доручив те зробити, добровільно зізнався царевичу і віддав йому яд.

Царевич прагнув піднятися вище буденних інтересів. Вів розмови з підлеглими за чаєм, запрошував до себе на розмови росіян, українців, поляків, православних священиків і ксьондзів, бував на тих зібрання і Левко. Любив торкатися релігійних і філософських тем.

— Коли сяду на престол, — казав, — відкрию школи, університет, як у Кракові, посилатиму боярських дітей на чужі землі і до себе запрошуватиму людей, мудрих у грамоті та ремеслах!

Дмитрій читав польські книги та історичну хроніку, вів бесіди з риторики та філософії. Левко, вихованець запорізької школи, все те колись вивчав і бачив, що самозванець не дурний, зовсім не якийсь там Гришка Отреп'єв.

У Путивлі коло Дмитрія завжди бачили єзуїтів Миколая Черниковсвкого та Андрія Савицького, з ними царевич вів довгі бесіди.

Та становище лишалося напруженим, особливо коли царевича раптом покинув гетьман, зібрав свою сотню і несподівано поскакав до польського кордону.

Левко ледве докопався до суті справи. Виявляється, Лев Сапега написав Мнішеку, що поміж шляхти велике невдоволення його участю у московському поході, і зажадав, щоб той повернувся додому. Юрій Мнішек виїхав, посилаючись на те, що він як сенатор повинен з'явитись на черговий сейм.

Шляхта знову почала вимагати плату за службу.