Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

— Хоругва проходила?

— Ні.

Характерник подумав.

— Заночуємо? — глянув він на Михася.

— Треба було б… Хоч одну ніч під дахом перебудемо. Та й комарів не годувати…

— Тоді гайда! — вирішив Обух.

Вони рушили насилу помітним прослідком, що звивався у травах поміж озерцями, шелюгами та мочажинами, і за якусь часину стежка поп’ялася у діл, потім звернула о ліву руч — і козаки побачили, що перед ними блиснула річечка, де росли верби у березі, а над річкою — декілька хат і городи, що спускалися до левад.

— Ти ба! — сказав Михась.

— Отут і стаємо… — сказав Обух. І торкнув коня, звертаючи до крайнього двориська, обгородженого почорнілим воряччям.[66]— Здорова була, господине!

— Здоров і ти, лицарю! — відказала молодиця, що поралася коло криничного журавля. — А по волі чи по неволі?

Обух крутонув вуса.

— Сама знаєш… добрий козак усе по волі гуляє! А хутір ваш як зветься?

— А ніяк! Та й слобода се, а не хутір.

— А надовго?

— Як ото пальців на ногах і руках… Заночувати хочете?

— Коли твоя ласка, господине.

Молодиця вилляла цебер у жолоб, з якого напувають худобу.

— То заїжджайте у двір. Разом і води мені натягаєте.

— А коней де поставити?

— А отам біля груші.