TextBook Обух плигнув на землю й відчинив ворота.
— Розсідлай і витри їх добре віхтем, — звелів він Михасеві.— Та засип вівса у шаньки. А я коло криниці буду.
Коли малий козак попорав коней і підійшов до жолоба, характерник уже натягав туди води.
— От добре, — проходячи, сказала молодиця. — Осьо чоловік прийде, то й вечеряти будемо.
Михась торкнув характерника за лікоть.
— А що воно таке слобода?
— А се, — сказав Обух, сідаючи на колоді,— таке село, сину… Як дає король панові землю, той скликає туди людей. Каже, мовляв, селіться й обробляйте, а панщину робити мені будете через тридцять год. Отаке село чи хутір і зветься слобода.
— А чого се люде повинні на пана робити?
— Бо земля його.
— А хіба не божа вона? Дід казав мені, що земля свята господові належить!
Обух зареготався.
— Якби ж то так! Земля, сину, в Речі Посполитій тим належить, хто зброю носить, себто шляхті. А посполиті не мають права її принабувати…
— А чого?
— А того що землею володіє той, хто може її збройно боронити. Воїн, лицар, захисник! А простацтво за те робить на нього і податки йому платить.
— А козаки теж лицарі?
Характерник сумно кивнув.
— Теж, сину… тільки не хочуть кляті ляхи рівними нас визнавати! Через те і воюємо ми з ними.
У ворота поволі заїхав драбиняк, запряжений паровицею волів. На копиці сіна сидів дядько в полотняній сорочці й шароварах і солом’яному брилі.
— О, — сказав він, — гості в Килини! Здорові, лицарі!
— Здоров і ти, чоловіче добрий, — відказав Обух. — А що, з сінокосу?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 11. Приємного читання.