TextBook — Ходить щовечора. Як смеркне, він уже в хаті. Вечеряє, спить з нею… до світ сонця на цвинтар вертається.
— З нами сила і міць небесна! — вигукнув Михась.
— Приплакала, напевне… — буркнув характерник. — А вмер як?
— Рибу ловив на річці та перемерз… За три дні й не стало. Цілий місяць Килина побивалася! Коли ж, бачу, повеселіла, де той і смуток подівся… Що таке, сестро? Ой, каже, така в мене радість, така радість! А яка ж? Іван знайшовся!
— Здуріти можна… — буркнув характерник.
— Атож… Та як, питаємо, знайшовся? А так, уночі, каже, приходить до мене! Цілує, милує, як чоловік жінку… Гостинці носить.
— Які?
— Яблука… такі гарні, червонобокі!
— Сам бачив?
— Еге ж. Пахнуть, що аж-аж-аж…
Обух зареготався.
— Треба ж таке! І що з нею тепер?
— Та що… така стала, наче з хреста знята! Як походить сей мрець до неї ще трохи — і її доведеться в німі дошки покласти! Та ти ж сам бачив…
— Та бачив!..
Семен пахнув люлькою і глянув скоса на характерника.
— То що, козаче?..
— Та придумаємо щось… — каже Обух.
— Мій батько січовий усе вміє! — встряв Михась. — Над усіма чаклунами він чаклун, отак! Другого такого в усьому Запорожжі немає!
— Правда?! — не повірив Семен.
Обух махнув рукою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 14. Приємного читання.