Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

— Куди?

— А хоч і галасвіта… Ось тобі за службу! — Ярема сягнув до шухляди і, діставши торбинку з грішми, кинув Барабашеві.— Гуляй.

— А шляхетство?!

— Що? — витріщився на нього Ярема.

Барабаш зашморгав носом.

— Ну, пан Мурмило як наймав мене на службу до вашої милости, то казав, що ваша милість до герба мене прийме й шляхтичем учинить, а шляхта — то всі брати між собою, хоч багаті, хоч і без шеляга у кишені…

— А ти що ж, братом хочеш мені стати?! — поволі перепитав князь.

Мурмило виступив уперед і вхопив Барабаша за руку.

— Вибачайте йому, ваша милість… воно дурне й не тямить ще нічого! — І до Барабаша: — Бевзю ти заплішений, як стане господь наш Триглав над цілим світом панувати, то таку винагороду дасть він тобі, яка тобі й не снилася! Будеш радіти весь час і реготатимешся, мов навіжений, таке щастя тобі перепаде!

— А шляхетство? — жалібно перепитав Барабаш.

Звіздар турнув його до дверей.

— А шляхетство не для таких, як ти… рилом не вдався, второпав? Ти ба, чого захтіло!

До покою зазирнув маршалок.

— Ваша милість…

— Що там, Францішку? — поспитався князь.

— Біда, ваша милість… жеребець, що на ньому приїхав сей козак, мало стайню не розвалив! А коні як почули його, то ніби подуріли — прямо на стіни лізуть! Не бувало ще такого!

— Дурню, — люто ревонув Мурмило, зиркнувши на Барабаша, — таж його треба було за брамою лишити… якого дідька ти у стайню його поставив?!

— А що?

— Це ж пекельний кінь… він усі Дубні може сплюндрувати! — І до Яреми: — Зоставайтеся здорові, ваша милість. Я в дорогу… а цього бевзя із собою заберу, нехай далі винюхує, де ті двоє скрадаються!

— І коня свого нехай забирає,— нагадав маршалок.