TextBook Повагалася трохи, замислено схиливши голову набік, а тоді зітхнула й каже:
— Що ж, дійся воля Божа!
І вирвала золоте пасмо кіс, і кинула перед собою. Як упало воно додолу, то зайнялася перед ними огненна стіна, що мало не попід хмари сягнула. Зопалу кинувся було ящур через неї, та як зареве — геть попікся, вражий син! То черево біле у нього було, а це зробилося червоне і пухирями взялося. Упав він додолу і давай у траві качатися та репетувати, мов на пуп.
— А що, вражий сину, — заплескав у долоні Михась, — не з медом, еге?
А Леся нічого не сказала, — обернулася й попрямувала утомлено до річки, що видніла поруч, а за нею і котисько цяцькований почвалав. Отямився Михась і побіг їх наздоганяти. Як глянув, аж сидить мала бісурканя в траві й плаче.
— А чого се ти сльозами вмиваєшся? — питається він здивовано. — Такого зміяку звоювала — і плаче!
— Іди звідси, щоб мої очі тебе не бачили! — каже Леся, шморгаючи носиком.
— А чого се?
— А того… іди!
— Та що сталося?
— Він ще й питає! Лихо зі мною!
— Та яке іще, в дідька?!
— А таке!.. — буркнула Леся. — Забирайся геть відціля, вражий сину!
Михась і очима закліпав — нічогісінько втямити не може! Допіру дівчина була як дівчина, а це наче здуріла…
— А-а, — раптом вигукнув він, — це в тебе, мабуть, розум з голови у те місце перейшов, звідки ноги ростуть!
— Іди, дурний! — замахнулася Леся на нього кулачком. — Розумака знайшовся!
— А що ж таке?
— Я силу свою втратила, втямив?
— Яку силу?
— Чарівну!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 77. Приємного читання.