TextBook — А як там козаки Яремині чи ще яка проява?
— Не бійся, — каже Леся. — Я ж із тобою, Михасику…
І всміхнулася хитро.
От спустилися вони до берега, виглянули з-за шелюгів, та й бачать: горить багаття, сидить коло нього Обух і пече на рожні облуплену козулю. Посидів трохи, тоді одчикрижив шматок і лигнув його, як пес муху, — певне, голоден був дуже.
Та й облизнувся.
— Смакота, — каже, — та й годі!
А Михась і питає з-за куща тихенько:
— А мені шматочок?
Схопився характерник перелякано, роззирнувся довкруги й каже:
— А нехай йому всячина! Невже це джура мій із того світа озивається?
Покрутився трохи і сів. А козуля аж салом скапує у жар, така вже ситенька та вгодована була. Обернув характерник її другим боком, одрізав ще шматочок і вкинув до рота.
— М-м-м-м-м… — каже. — Ох і добренне ж м’ясиво!
А малий козак знов із-за куща питає:
— А мені шматочок?
Обух мало не вдавився. Зірвався на ноги, долоню приклав дашком над очима і давай річкову гладінь озирати. Та нічого на ній не було, тільки вечірнє сонце багряну доріжку прослало від одного берега до другого. Зиркнув він назад, та там тільки круча була піщана, а зверху лози росли.
— Наче ж і не пив… — каже Обух сам до себе. — А чого ж тоді мерці з того світа озиваються? Чи се вже чорти зо мною балакають?
І знову сів коло багаття, узяв запоясника, що лежав поруч, та й ще одного кусника одтяв. Певне, гарячий він був, бо став перекидати його характерник з долоні на долоню, аж не втерпів й заходився гарячого маламурити.
— Ні,— каже, проковтнувши, — смачно, що здуріти можна!
Тут уже й Михась не втерпів.
— А я що, — питає,— голоден тут сидіти повинен, еге?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 79. Приємного читання.