Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

— А куди ж вам хочеться? — питає Михась.

— До Иру Дажбожого.

— А там що?

— А там янголами станемо і довкола престолу Пречистої Діви літати будемо…

Малий козак і зареготався.

— Які з вас янголи, мазниці ви нещасні! В болоті оно та в рясці всі, як чорти!

— Менше з тим, козаче, — каже здоровезна дівка. — Сам здоров знаєш, що не зумисне ми напали на тебе… така ніч сьогодні! А за кривду свою проси що хочеш.

Пошкріб малий козак у потилиці та й утямив, що може тепер крутити клятими росалками, як захоче.

— Та треба, щоб ви зробили тут одне діло… — каже він, виливаючи воду з чобіт. І похопився зразу. — Гей, дівки… а штани мої де?

— Та вони за водою попливли!

— Вони вже чорт знає куди запропали! — загомоніли росалки.

— Їх уже рябий біс, мабуть, у болото затягнув!

— Ану в річку бігом — і шукати! — крикнула та дівка, що мов лошиця здорова.

Поплигали нехрещені душі у воду й попливли наввимашки, одна другу обганяючи. Довго перегукувалися вони через весь Удай, гасали туди сюди й качок в осоці колошкали. Коли ж це за часину пливе одна від комишів. Видко, зморилася, бо з головою в річку поринає, руки насилу ляпають по воді, зате у зубах Михасеві шаровари держить.

— Осьо, — каже. — Аж під тим берегом найшла.

От здоровецька дівка викрутила їх та й дає Михасеві.

— На, — каже. — Вдягай.

А Михась у боки взявся і губу закопилив, неначе пан.

— А це я їх скидав чи що? — питає.— Хто здер, той нехай і надіває! І хутко мені, поки я ще добрий!

Блимнула на нього та дівка очима, але скорилася: підійшла та й присіла перед ним. Мокрі шаровари аж лопотіли, поки Михась ноги у холошви просовував, а росалка натягувала їх на нього та поправляла кругом, мизкаючи цицьками йому по ногах та гаряче дихаючи у живіт. Аж як очкур зав’язала на ключки, то випросталася і відступити вже було хтіла назад, коли ж малий козак і каже: