— Там скоро тільки костомахи валятимуться…
Прислухався Михась та й чує, що лунає за мурами плямкання, чвакання, хряскіт, муркотіння ласе і вереск вряди-годи. А більше нічого не чутно — ні голосів людських, ні іржання кінського.
— Клямка Яреминим козакам… — каже Михась. — Шкода хлопців, хоч і ворогували вони на нас!
— Якби привезли вони тебе до Лубнів та повісили на дибу, то ти такого й не подумав би… Не жалій ніколи свого ворога, сину! Пожалієш — він завтра тебе уб’є.
Глянув малий козак у небо, а там уже зорі зблідли й місяць за обрій хилиться.
— І поспати не дали… — каже, позіхаючи. — Що ж, сідлаймо коней — і гайда?
— Зачекай, — каже йому характерник. — Треба ще росалкам оддячити, щоб не завзялися на нас!
— А як се ми їм оддячити маємо?
— А ось побачиш…
Як тут і росалки тії висипали з кляштора. Певне, усе вже струбили, що було, — облизуються тільки та на Михася з характерником ласо позирають.
— То що, дівчата, — питає Михась, — підпасли коня?
А тая дівка, що як лошиця здорова, й каже:
— Та поскоромилися… Там, правда, потроху на душу припало, бо нас бач яка сила!
І правда воно було, бо як повиходили росалки з монастиря, то стільки їх стало, що всенький пагорб укрили аж донизу! Стоять і дивляться на Михася, аж той злякався трохи.
— Ну, — каже йому тая дівка, — давай тепер нам винагороду…
— А за що се я вам її давати маю?
Росалки й загомоніли обурено.
— А хто коней твоїх одбив і з неволі батька твого січового визволив? — питає росалка, що мов лошиця здорова. — Ти що, забув, лицарю?
— Таж ви за теє он стільки людей із кіньми струбили! Мало вам, еге? — каже малий козак. І тицьнув пальцем тую росалку в живіт. — Оно черево оддудурилося, мов лантух!
Тут вийшов наперед характерник і долоню на плече Михасеві поклав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 52. Приємного читання.