Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

— А такого лицаря з себе корчив, що не підходь!

— Чого регочетеся, чортові душі! — заволав Михась, почервонівши, мов буряк. — Щоб ви до образів сміялися, лярви безчесні! Щоб на вас боги святії з божниці падали! Щоб вас чорти ухопили й у пекло потягли! Чого зуби гилите, прицуцуваті? Раденькі, що дурненькі, еге?

— Сорочку тепер зняли з нього! — каже та здоровезна дівка, не слухаючи Михася. — І будемо лоскотати!

— Стійте, мандрьохи!.. — заволав відчайдушно Михась.

Та на галас його й уваги ніхто не звернув: учепилося в нього кілька десятків рук, а тая дівка, що на лошицю схожа, вхопила за поли і шарпонула догори Михасеву сорочину.

— О-о-о-ох! — скрикнули росалки, мов обпечені.

Та й порснули навсібіч, впустивши Михася додолу.

Гепнув він знов у воду, аж бризки полетіли. Та й схопився на ноги, перелякано роззираючись.

— У-у-у! — верещали росалки, тікаючи хто куди.

Та на вербу видряпалася, мов кицька, ті в комиші шугонули, а одна з переляку спробувала залізти в лисячу нору — та й застряла, безпорадно совгаючи ногами і блискаючи проти місяця круглим задком.

Глянув малий козак, а на грудях його крізь мокру сорочку яріє багрово-чорним сяєвом образ Матери Лади, — аж на воду відблиски лягають!

— Троянів Ключ! Троянів Ключ! — волали росалки, пірнаючи у воду.

— А, — каже Михась, дотумкавши нарешті, в чому річ, — полякалися, вражі дівки! Тут вам не там, відьомське поріддя! — І зняв голос, аж на тому березі стало чути: — На кого завзялися, мандрьохи голі? Мазепи, замазури, нечупари болотяні! На лицаря матінки Божої, которий образ її святий несе? На воїна Дажбожого, якого сам Господь в опіці своїй тримає? На силу і міць небесну зазіхаєте, еге? Постривайте ж!..

Тут виступила вперед та дівка, що здорова мов лошиця, та й каже докірливо:

— То чого ж ти мовчав, що такий знак на тобі?

— А чого ви кинулися на мене, як ті пси на сало! Слова не можна було сказати, не те що!

— Так хіба ми ж знали… Та й не зі злости все воно чинилося!

— Хто чинить не зі злости, той дістає добрячої хлости! — відтяв Михась. — Клямка вам запала, дівки! Ось перехрещу зараз отсим образом Матери Лади, то згорите усі, як солома, а душі ваші підуть у пекло!

І за пазуху поліз, щоб тую ляльку дістати.

— Ой ні, в пекло ми не хочемо! — залементували росалки. — Не роби… не роби цього, лицарю!