Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

— А чого?

— Тоді вони доступу не мають до тебе. А як скажеш бугила, то вони радіють, плещуть у долоні й кричать: «Тут тобі жаба цицьки й дала!»

— А далі?

Обух махнув рукою і дістав баклагу.

— З’їдять, звичайно…

— Як се — з’їдять? — перепитав Михась.

— Ну як… просто! На Купала всім усе дозволяється робити… — Характерник узяв баклагу обіруч і, задерши голову, потягнув із неї добрячий ковток. — А вони людське м’ясце знаєш як полюбляють… ого!

— Господе, помилуй і сохрани! — вигукнув Михась, озирнувшись у пітьму, і присунувся ближче до багаття.

— Та не бійся! — сказав Обух, зачерпнувши ложкою кулішу. — Того, хто Троянів Ключ носить, вони не чіпають…

— А чого не чіпають?

— Бо се такі душі, що між сим світом і тим літають…

— Як се?

— Росалки — се діти, що нехрещеними вмерли, — сказав Обух, знову піднімаючи баклагу. — Як похрестили немовля і вмре воно од чогось, то йде душа його в Ир Дажбожий, а там у янгола обертається… А як немає на ньому Дажбожого свастя, що незримо на нього за хрещення лягає, то живе така душа поміж світами. Часом утілюється вона і виходить уночі до води купатися або гойдається на вербі і регоче… Ото як побачиш росалку на Купала, то тікай чимдуж, бо лихо тобі буде!

— З нами сила і міць небесна! — сказав Михась і знов озирнувся. — Ох і налякав ти мене, Обуше…

Характерник знову підняв баклагу, і в горлянці у нього аж заклекотіло.

— Нічого ніколи не бійся, сину! — сказав він, наминаючи куліш. — Козацька доля у Бога на колінах. Що буде, то буде, а чого не буде, — того таки не буде! Одне слово, якось воно та буде…

— Та воно, звісно, так, — відказав Михась, — бо це ж таке… А не інакше, бо що ж!

— Так ото ж! — відказав Обух і ще раз добряче ковтнув із баклаги.

Як повечеряли вони і лягли коло багаття, позагортавшись у киреї, Михась і каже:

— А чорт, він і справді холодний?