TextBook — Ще й був при тім…
Михась приклав долоню дашком над очима. Заходило сонце, і над щетиною комишів удалині яріла ясно-вишнева пасмуга з лазуровим берегом, а на річковій гладіні послалася багрова стьожка. М’яко хлюпотіла вода коло берега, і чутно було, як на бистрині скидається риба.
— Тяжко буде нам тими болотами братися… — буркнув він, розглядаючи багнисту заплаву потойбіч.
— Поїдемо при березі, а там он і ліси вже починаються! — відказав Обух, злазячи з коня. — Розкладай багаття та вари куліш, бо їсти хочеться, аж шкура болить… Станемо тут у руїнах, щоб огня здаля не було видко.
— А коні?
— Я розсідлаю.
А вже й посутеніло. Михась побіг до старої верби, що височіла оддалік, і почав обламувати сухі гілляки. Нечутно махаючи крильми, підлетів Кирик і сів йому на плечі.
— І що там чутно? — поспитав малий козак.
— Тихо наче…
— Ну і слава богу!
Як укипів куліш і Михась дістав ложки, Обух і каже:
— Можна було б і чарку випити… празник сьогодні!
— А який?
— Купала, сину! Найбільше свято люду Дажбожого, бо сього дня оновлюється вся земля і всякі дива кояться…
— Дива?
— А певно! В гаях звірі, лісовики і ріжна нечисть корогоди водять та ігри всякі, а з води росалки виходять… Не можна сеї ночи ходити на річку, бо перестрінуть кляті росалки та й нападуть! Отсе вони на Русальний тиждень такі небезпечні й на Купала…
— О Господе! — перелякався Михась. — А які вони?
— Це голі дівчата… гарні мов намальовані, а вуста червоні як кров! Як побачать вони душу хрещену, то біжать до неї й питають: «Бугила чи татар-зілля?»
— І що?
— Треба казати: татар-зілля.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 36. Приємного читання.