TextBook — І живе собі…
— Що, й досі живе?
— Та ні, помер уже, напевне…
— А чого помер?
— А дідько його знає! Захтів, то й помер… тобі не все одно? — Обух підняв баклагу і знову потяг добрячого ковтка відтіля. — Лягай та спи оно!
— А ти?
— А я повартую! Бо Кирик десь на гулі полетів…
Михась загорнувся в кирею. І тільки тепер відчув, що очі його аж злипаються, так зморився за цілий день.
— А росалки не з’їдять тут нас? — про всяк випадок поспитався він.
Але відповіді так і не почув — сон узяв його в свої волохаті обійми й поніс у безвість.
Було вже добре за північ, як над річкою почувся тупіт копит — то їхав берегом Удаю козацький рій. Певне, шукали когось хлопці, бо роззиралися на всі боки і вряди-годи коней спиняли, прислухаючись, чи не заіржить десь бахмат удалині або шаблюка брязне у піхвах.
— Кажу ж вам, бачив я їх!.. — сказав високий кощавий дядько, що їхав охляп на сухоребрій кобилі.— Хлопчина такий із запорожцем. На конях обоє, і поводовий з саквами…
— А не привиділося тобі? — спитав хтось із козаків.
— Тихо мені там! — гаркнув отаман, що їхав попереду. — Явтух правду каже. А як здобудемо цих двох гицлів, то князь нас золотом засипле…
— Та скоро вже ж і ранок, а ми знай степами валандаємося…
— Служба! — відтяв отаман.
І замовкли козаки, бо проти того нічого було заперечити: найнявся — продався. А всі ж вони були з польової сторожі Лубенського замку.
— Отсе ще гони проїдемо та й стаємо перепочити… — нарешті вирішив отаман.
— Коні геть уже зморилися!.. — буркнув хтось іззаду.
— І перекусити треба було б! — загомоніли козаки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 39. Приємного читання.