Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

— Ложки давай чи що!.. — буркнув небіжчик.

— Зараз, Іванцю, зараз… — відказала молодиця, ховаючи од нього очі.— Голоден, еге?

— Як чорт!

Обух значуще глянув на неї. Килина взяла хлібину й почала краяти скибки.

— Довго ти там длятимешся?! — не втерпів небіжчик.

— Та біжком, біжком, Івасику…

Вона пошукала за поясом. Потім дістала паличку, яку дав їй Обух, і, нахилившись над мискою, почала хутко стругати її в борщ.

Небіжчик вражено глянув на неї.

— Ти що, з глузду зсунулася, жінко?! Не всі вдома і хата на клямці?

— А що?

— А що ти оце робиш, розтелепо?

— А хіба що я роблю?

— Та хіба ж можна дерево у борщ стругати?

Обух поклав на стіл зціплені кулаки.

— А хіба можна мертвому до живої ходити? — голосно запитав він.

У хаті стало тихо. Небіжчик на мить закляк, а потім підвівся на всенький зріст. Глянув він розгублено в один бік, тоді в другий — та й кинувся притьмом з-за стола, що й миски з борщем поскидав додолу.

— Одвічай, можна мертвому до живої ходити? — ще голосніше повторив Обух.

Мрець стояв посеред хати і дилькотів усеньким тілом. Лице його мінилося, неначе віск. Семен хрестився і зиркав на двері. Михась затиснув у руці образ Матери Лади і чув, як шалено калатає серце. Небіжчик розпадався просто на очах. Одіж тліла і обсувалася додолу, волосся літало по всій хаті, шкура з черепа злазила клаптями, і видно було, як з-під неї проглядає чорна товаряча шерсть.

— І втретє питаю: може мертвий до живої ходити чи ні?! — гаркнув на всю горлянку характерник.

Тіло на мерцеві попливло — і взялося димом, що потягся довгим хвостом до печі. Всі скрикнули: обличчя небіжчика збіглося і обернулося тупим свинячим писком, на голові виросли коров’ячі роги, руки і ноги поробилися тупими ракотицями. Ще мить — і перед ними вже стояв справжнісінький чорт з довгим бичачим хвостом позаду і здоровими круглими очиськами.