TextBook — Та й нічого…
— Як це нічого? А далі що, га? — Михась прислухався, та почув тільки хропіння. — Обуше, Обуше… що ж далі?
— А хтозна… — проварнякав крізь сон Обух.
— Як це — хтозна?
— А отак…
— Ні, так нечесно! То розказував, розказував, а то… — Малий козак нахилився і почав торсати характерника за плече. — А далі що, га? Ану розказуй хутчій!
— А ти даси мені спочити, вражий сину, чи ні! — кинувшись зі сну, крикнув характерник. — Чи мені нагайку взяти та встюжити тебе, щоб і шкура репнула! Спи вже, собача дитино, щоб тебе чорти приспали!
— Ну все, все… — поспішно сказав Михась, замотуючись у кирею. — Все, мовчу.
— Ні, ти йому слово, а воно тобі десять! Причепиться, як смола до штанів, і хоч ти що хоч роби! — бурмотів Обух, умощуючись зручніше. — І про те йому розкажи, і про те…
Ще із хвилю лепетав він щось крізь сон, а потім у стодолі стало тихо і тільки чутно було, як соловейко щебече на вишні під хатою.
Другого дня, коли Михась напував коней у жолобі, до обійстя знову заглянув Семен. Він був у брилі, при боці висів гарбуз із водою, а на плечі тримав кілька дерев’яних грабель.
— Здоров, козаче, — сказав він Обухові.— Ще не поїхав?
— Ні.
— А тютюн ще маєш?
— Маю.
— То давай!
Вони зачаділи люльками. Семен зняв бриля і поклав коло себе на колоді.
— Що, сіно перевертати? — поспитався Обух.
— Еге.
— То й ми осьо поможемо, хутчій буде…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 24. Приємного читання.