TextBook — Та, — сказав урешті мрець, дивлячись убік, — холодно було… То я поліз на горище та пошив собі зі старого кожуха такі кожушані чоботи!
— Таж спека надворі! — вигукнула Килина. — Ти що, Іване?!
Мрець понуро глипнув на неї.
— А тобі яке діло? — поволі поспитався він. — Ти розуму мене будеш вчити?
Обух поворухнувся.
— Подумаєш, велике диво! — сказав він помирливо. — Он у нас був один козак на Січі, то на лиманах болотяної лихоманки вхопив… І що ви думаєте? Надворі спека аж кипить, а його як почне було трясти та морозити, то мусить кожуха вдягати! Сидить ото під куренем на самісінькому осонні й дригонить, мов холодець…
— Та й що? — поспиталася Килина.
Обух махнув рукою.
— Вмер, що ж іще!
— Туди йому й дорога! — буркнув небіжчик. — Давайте вже їсти будемо, а то й не рано…
— Оце й правильно, — сказав Обух. — Їсти — діло не ледаче!
— В мене аж шкура болить, так їсти хочеться, — докинув Михась.
Та й похапали ложки і заходилися вечеряти.
Поночі, коли вони вже лежали в стодолі, повкривавшись киреями, малий козак запитав:
— А що, чорти і справді горілки бояться?
Обух перевернувся на другий бік.
— А певно, сину! Вона для них, як свячена вода, — тільки дух почують, то їх аж коробить!
— А як покропити чорта нею, то що буде?
— А я хіба знаю! — сонно буркнув характерник. — Спи вже…
Михась замовк, та за хвилю не втерпів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 22. Приємного читання.