Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

— Обуше…

— Га? — поспитався той.

— А ото ти казав, що сяя жінка, мовляв, мерця приплакала…

— Та й що?

— А як це — приплакала?

Характерник обернувся до нього.

— А це, — сказав він, — як побиваються дуже за небіжчиком, то він і приходить… Тільки приходить не той, хто вмер, сину, бо душа його вже у Дажбожих покоях! Влазить у тіло його злий дух і починає ходити до жінки та ссати з неї кров…

— А нащо?

— А щоб зо світа її звести та душу в пекло запроторити до конця світа!

— А чого ж ноги в нього кудлаті, як він у людське тіло вліз?

— Бо ноги чортові завжди видно… Та й не простий се чорт, а сам чортяка!

— А звідки ти знаєш?

— У чорта, сину, на ногах пазурі, у чортули — курячі лапи, а в найстрашнішого поміж ними, чортяки, — ноги у вовні! Тяжко, мабуть, вона побивалася за чоловіком, що таке страхіття на тім світі її почуло…

— Тож, певне, шкода їй було!

— А за чим шкодувати, питається? Умер чоловік — значить, так треба. Погукав його батько Троян до себе, бо нащось він йому здався там… Та й не вмирає людина, то лише тіло йде в землю, а душа ж безсмертна! Летить вона до синього моря, а там пливає коло берега святий Миколай. Садовить він її у човна та й везе на той бік синього моря, а там коло брами ув Ир Господній стрічає її святий Петро, Дажбожий воротар…

— Та й що?

— Та й одчиняє браму і пускає душу до Иру зеленого, а там на престолі сидить матер божа, пречиста Лада…

— Еге, та й що?

— І там вона ото літає…— пробурмотів крізь сон характерник.

— І літає, і що?