TextBook — Диво, та й годі…— каже перегодя Михась. — Вчора ще жнива були, а вже на городах гарбузи збирають… осінь надворі! Горить життя наше, як солома.
Пахнув люлькою характерник і випустив хмару диму.
— Та не те диво, що час так біжить, а те, до кого нас лялька сяя провадить…
— А ти вже і сеє знаєш?
— Та знаю тепер, — каже Обух.
— І хто ж він?
Помовчав характерник, похитуючись у сідлі, й каже:
— А це, сину, старий Хмельницький… Був він писарем у Січі, був і під Смоленським, кажуть, і в неволі турецькій пробував. Великий це воїн, що таких і в Польщі з Литвою, мабуть, нема…
— То се він має козацтво підняти?
— Авжеж. Та як здійме він бучу, то ляхам несолодко доведеться… Се вже не Павлюга й не Острянин із Гунею — утре він маку ляхам!
Як ось і криниця вигулькнула край шляху — цямрини з дуба, ще й дашок зверху, щоб листя не падало у воду.
— Десь тут звертати маємо чи що… — каже Обух.
— А ти забув?
— Та з голови вже вилетіло… А ось гарбою хтось їде, то поспитаймо!
Коли ж і чоловік той підкотив.
— Здорові були, — каже, — панове запорожці!
— Здоров і ти, чоловіче добрий! — одвічає характерник. — А скажи-но, де тут старого Хмеля хутір?
А то ми заблукали!
— А осьдечки повернете, — показав пужалном чоловік, — а далі гай проїдете, далі село, а там буде річка — Тясмин зветься! А на тому боці й Хміль живе. Здалека їдете?
— З Січи, — каже Михась.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 109. Приємного читання.