TextBook А Михась у сідло плигнув, аркан одчепив і свиснув гнідому.
— Зараз я їх і половлю… А ти, батьку, тим часом пошукай тута лупу козацького — дарма чи що ми воювали! Поділимо на шаблю та й у дорогу рушимо з Богом.
Другого дня надвечір скінчилося дике поле, почали траплятися лани, переліски, стежини, межові кіпці, аж виїхали козаки на шлях і пустили коней уклуса. Небагацько і проїхали, аж бачать город, а в нім якийсь дядько з тіткою гарбузи носять на воза.
— Здорові були, люде добрі! — каже Обух, знявши шапку. — Нехай бог помагає!
— Ти, козаче, не кажи, а сам поможи! — дядько в одвіт.
— Та рад би був, але ж ніколи, — каже характерник. — А скажи-но мені, коли твоя ласка, де сотника хутір?
— Се Хмеля старого? — питає тітка.
Перемінився Обух на лиці, але кивнув.
— Еге ж, — каже.
— А ондечки коло криниці повернете о праву руч, тоді гай поминете, далі буде село, а як проїдете через село, то буде Тясмин… А на тому боці й сотників хутір стоїть.
— Та хтозна, чи радий він буде вам… — укинув дядько.
— А то чом!
— Лихо його спіткало.
— Та яке?!
— Наїхали ляхи на його хутір оце недавнечко. Обдерли до нитки, а сина забили насмерть!
— Та як се? — устряв Михась.
— А як… нагайками лушперили, поки не вмер!
— Та й що?
— Та й поховали днями оце.
Перезирнулися козаки і давай коней поганяти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 108. Приємного читання.