TextBook Тут Михась шапку надів, підійшов до Мурмила і взявся за свого запоясника. Наступив пекельникові на груди, рвонув колодку до себе — та й висмикнув ножа. Втер його об звіздареву чуприну і каже утомлено:
— Їдьте собі, хлопці, додому… Не вам з нами воювати.
— Та що ви дивитеся на них! — залементував Барабаш. — Вас он стільки, а їх двоє! В’яжіть їх хутчій, то князь грошей дасть!
Глянув отаман на пожарище, на змія забитого, на ту яму, що стріла Михасева зробила, на обгорілі скелети, що валялися по двору, і каже:
— Овва! Ми з відьмаками та волгвами воювати не наймалися. Наше діло — шабля й рушниця, а тут нехай хто інший розбирається.
Почули теє козаки, то й загули, мов бджоли у вулику.
— І правда!
— Ще тільки з силою небесною ми в барки не бралися!
— Геть уже князь ума рішився, що проти Господа повстав!
— А з чортами лигатися — се ж гріх страшенний!
— Он яка зміюка лежить… тільки у пеклі такі водяться!
— А недоліток сей на чому хіба їздить? Се ж не кінь, а чортяка справдешній!
— Од нього зло аж пашить!
— Таке мале, а вже чортові душу запродало!
Підняв руку характерник і каже:
— Годі, хлопці! Їдьте собі з Богом і розкажіть князеві, що тут бачили. А цього урвителя, — зиркнув він на Барабаша, — нам залиште…
— Та хоч із сіллю його з’їжте! — каже отаман.
Бачить Барабаш, що непереливки, і вже конем крутнув було, та накреслив характерник Дажбоже свастя в повітрі й жеребець на місці закляк.
— Бач, — каже отаман, — видно, що Дажбожі се лицарі — хто ж іще цього чортяку вкоськав би! Їдьмо, хлопці, щоб і очі наші не бачили, що вони з цим обревком робитимуть!
— Що ж, — кажуть козаки Барабашеві,— бувай, котяро помийний!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 105. Приємного читання.