TextBook Михась і рукою махнув.
— Звоювали ми з тобою клятого пекельника… — та й показав на Мурмила.
Глянув туди Обух і шапку на потилицю повільно зсунув.
— Ти що, — каже, — сину, ти… здолав його? Сам-самісінький?!
— Пощастило мені,— відказав Михась. — Дурний він був трохи, то воно й погубило його. Але менше з тим. Давай-но збирати наші лахи та хутчій звідціля…
Не встиг він теє вимовити, як затупотіли копита й у двір залетіла якась хоругва. Приклав Михась руку дашком над очима та й бачить, що то Яремині козаки.
— Осьо, осьо вони, урвителі! — зарепетував хтось. — Ану в’яжіть їх боршій!
Дивиться малий козак, коли ж і Барабаш поміж ними. Сидить у сідлі мов пан, а жеребець під ним і на місці не встоїть — очі мов жар горять, а сам так огнем і дише.
— Ну, тепер не втечете! — каже Барабаш, вимахуючи нагайкою. І до козаків: — Чого ждете, ґемайни? Взяли їх у лика, та хутчій, то ласки в мене заробите!
А ті його й не чують: озираються довкруги і потилиці чухають. Воно й не диво: валяються по всьому двориську трупи, а біля ґанку той змій лежить, що на ньому звіздар літав.
Коли ж це здобувся на слово отаман і питає:
— А хто це стільки люда тут помордував?
— І гада того вбив хтось! — загомоніли козаки.
— І зарізяк Равілевих! А вони ж стільки подорожніх тут закатрупили!
— Господе, такого ще світ не бачив!
— А оно звіздар лежить!
— Таж його й обухом не забити було!
— Чари, чари се відьомські!
Вийшов уперед характерник і каже:
— Не від чарів погинули вони, а сила Дажбожа їх зо світа звела! Отак із кожним буде, хто проти Господа повстане.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 104. Приємного читання.