Розділ «Книга друга Бісурканя»

— А що… другий Наливайко буде, як не гірш!

Сіли козаки оддалі за столом. Як ось і корчмарка до них біжить. Була то юна молодиця, радше на дівчину схожа, хоч і в очіпку.

— А що, — питається, — ясновельможні пани хочуть?

— Ясновельможні,— каже їй Богун, — хочуть їсти й пити… Давай усе, що маєш, бо голодні дуже!

— А мені,— каже Михась, — меду звари!

Зиркнула на нього корчмарка.

— А не багацько ти хочеш, дитино? Малий ти ще мед пити!

— Ти, Христю, не балакай отсе, — каже Богун, — а сповняй, що тобі сказали! Сей козак у нас за курінного зараз, то щоб не звелів нагайками всипати по тому місцю, відкіля ноги ото в тебе ростуть!

Пирхнула корчмарка та й побігла у другу хату. А Михась і питає в Богуна:

— Ото ти того ляшка намісником назвав… а що воно таке?

— Се, — каже Богун, — у ляських хоругвах є ротмістр… як ото в козаків курінний отаман! Але номінуються на ротмістра такі вельможні пани, що й на коня ніколи не сідали… тільки пити та гуляти вміють! То сповняє за них тую службу намісник, з бувалих вояків.

— Ба!.. — каже Михась.

Як ось і корчмарка підскочила. Поставила на столі глека з варенухою, а перед Михасем кухоль меду.

— Коли ваша ласка, пане отамане! — каже йому. — І даруйте, що нечемне слово мовила.

— Нехай Господь тебе спасе, дочко, — каже тоді малий козак. — Іди собі з Богом, а я тобі прощаю!

Тут зареготалися не лише Обух із Богуном, а й ляхи, що чули все теє.

— Звідкіля се він тут узявся такий, Богуне? — питає намісник.

— Із Січи, — каже той.

— Воно й видно… гонору хоч одбавляй! — Й до Михася: — То ти козацького коріня?

— Угу, — каже той.