— Звелів князь усім хоругвам ловити вас і в лика брати як первих ворогів шляхетського стану і Річи Посполитої!
Михась аж підскочив.
— А бий тебе сила Божа! Се клятий Барабаш виказа йому приніс, не хто й інший!
— Так отож! — каже характерник. — Тікати треба хутчій, поки не взяла нас ляхва! — І до Богуна: — Кудою поїдемо?
Той подумав.
— Брамою не виїхати, бо ляська сторожа там стоїть… Хіба хвірткою промкнутися!
— А де се?
— Ходіть же зо мною, — каже Богун, — та нишком!
Вивели вони коней із двору та й простують вулицею. Тихо кругом, тільки цвіркуни сюрчать у дерезі. Іде Михась і позіхає, аж рот роздирається, — ту ніч сливе й не спав, а це знов збудили його ще вдосвіта. Як ось завернув Богун убік і спустився під вал. Пововтузився там трохи та й одчинив здорову хвіртку, що провадила за кріпость.
— Хутчій, — каже, — та по одному!
Вимкнулися вони за вал, а тут стежина вузька понад кручею. Ідуть коні та й хоркають — внизу річечка біжить, а далі комиші, що й ведмідь сховається у них. От одійшли вони подалі, Богун і каже:
— Ну, тепер верхи!
— А шлях ти знаєш крізь ці болота? — питає характерник.
— Знаю… за мною їдьте!
Тут чийсь жеребець і заіржав. Покотилася луна долиною, а з кріпости відразу чатовий озвався:
— Вердо?![58]
— Гаття! — крикнув Богун.
Рвонув гнідий із місця учвал та й помчав, як вихор. Загаласували в кріпості, заметушилися, бахнув хтось із мушкета раз і вдруге. Та вже запізно було — гнали запорожці крізь болота, й тільки вітер свистів їм у вухах.
Аж пополудні вибралися вони з тих мочарищ. І коні, й вершники забрьохані були багном, що й не впізнати одне одного. Як виїхали у поле, то Михась і каже:
— Щоб я ще раз їхав тими болотами, то нехай мене чорти вхоплять! Що замурзавсь, мов порося, а ще й комарі покусали, мов цуцика.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 101. Приємного читання.