TextBook — До князя свого пошліть гонця… може, порятує! — каже характерник. — А де ж нам отсе ночувати, га?
Молодиця махнула рукою за село.
— Отам у діброві баба живе… Карунка прозивається! До неї просіться, то, може, пустить… Бо як примчить сюди хоругва князівська, то безпремінно підете у лика!
Обух і не балакав більше — вдарив коня нагайкою та й погнав до воріт. Виїхали вони за частокіл, як тут і діброва о ліву руч.
— І де ж вона отсе живе? — каже характерник сам до себе.
— Он, — каже Михась, показуючи нагайкою, — стежка поміж дубами…
Звернули вони на тую стежку та й поїхали через діброву. Сонце вже сховалося за обрієм, і тільки краєчок неба ярів багряною стьожкою. Їде Михась та й озирається — такі старезні дуби кругом, що який і десятеро людей не обхоплять. Папороть поміж ними повиганялася височенна, по галявах квіття запахуще цвіте… а комарів стільки, що просто увіч лізуть!
— Бачу, — каже характерник, — давня сяя діброва… Колись в таких гаях образи Дажбожі стояли, бо дуб — се древо Троянове! Але в сім краю, мабуть, і не шанували його…
— А то чом? — питає Михась.
— Були, — каже характерник, — та й зараз є такі місця на Вкраїні, де темним богам поклоняються… Бачив, як у селі прийняли нас?
— Та бачив… — каже Михась.
— По всій землі Трояновій гріхом вважається подорожнього не прихистити… А тут, бач, у лика його беруть! Не хтілося б мені на ніч тут ставати, та далі не будемо заїжджати у села — не любить князь Ярема запорожців! Тут хоч виспимось, як пустять нас бодай до клуні…
Як ось виїхали вони на чималу галявину. Стояла там хата і повітка, а подвір’я було обгороджене латами.
— Агов, — кричить характерник, — є тута хто живий?!
Ні слова у відповідь. І тихо-тихо кругом, аж страшно.
— Їдьмо відціля, — каже Михась. — Мо, десь у полі заночуємо…
— Та комарі ж заїдять нас у сих болотах… — каже характерник. — Агов, бабуню!
Тут зашелепало щось у сінях, двері одчинилися, й виглянула з хати якась потороча. Стара-стара та розпатлана, у темній запасці та полотняній сорочці.
— О, — каже, — лицарі приїхали! А ви, дітки, не од князя Яреми?
— Ні,— каже характерник, — січові ми козаки… князям та старостам не служимо! Се тебе прозивають Карунка?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 83. Приємного читання.