Розділ «Книга друга Бісурканя»

— Отсе, — каже, — бачила, лярво?

Темна була та лялька, мов земля, та як упав на неї перший сонячний промінь, то засвітилася вона багрово-чорним огнем і од верху й до низу побігли по ній ряснобарвні блищики.

Зблідла Карунка і просто на очах сіра зробилася, мов полотно.

— Значить, збуваються-таки давні пророцтва… — прошепотіла вона. — Нещасна ж буде твоя земля, Мокошо, як вернувся у неї сей божок! Щоб ти був проклят, чортів недолітку!

Та й опустила руки, а тоді охляла вся і сіла додолу.

— А тепер що робити? — обернувся Михась до Кирика.

— Господь його святий зна… — каже той.

Подумав малий козак і підійшов до характерника. Дивиться, коли ж Обух і не ворухнеться — як обріс ото корою до пояса, так і стоїть.

— Не поможе йому Дажбожий Ключ, — каже Кирик, — бо не переробляє він того, що вже скоєне…

— А нехай йому всячина! — вигукнув Михась. Та й ну ж бо трясти характерника. — Обуше, Обуше… ходім-бо вже! Чуєш чи ні? В дорогу пора!

А той стоїть і ні пари з уст. Михась і заплакав у відчаї.

— Батьку Дажбоже, славен Трояне, — каже крізь сльози, — відкіля ж отсе лихо на нас окошилося! Що ж я тепер буду робити сам-самісінький серед сих лісів дрімучих! А щоб ти сказилася, клята відьмо! — І до Кирика: — Може, зарізати її?

— Ні,— каже той, — се ділу не пособить… Та й рано тобі ще у кров руки вмочати!

— А як же зняти сії чари? — Тут сяйнула Михасеві в голові незлецька думка. — То давай викопаємо його та потягнем за собою кіньми!

— Боже, сохрани! — каже крук. — Він тепер як дерево зробився, і корінням у землі сидить! Як викопаєш, то жаба цицьки йому дасть умент!

Аж тут чиїсь голоси стало чути на стежці. Насторожився малий козак і до шаблі сягнув, бо хто хоч міг у сьому лісі волочитися. Коли ж дивиться, виїжджає на галяву з десятеро чоловіків — усі на конях охляп, з косами та вилами в руках.

— Осьдо вони, тії подорожане! — каже якийсь парубок. Та глянув на характерника й коня назад подав. — О Боже, а се що за лихо?!

— Чари це поганськії,— каже бородатий дід, злазячи з коня.

Михась так і кинувся до нього.

— Дідуню, — каже, — одрятуй живу душу! Вкоїла отсе клята відьма, а тепер не знаю, що й діяти!