— Чимало нашого брата козака тут перебувало! — каже характерник. — От тільки мало хто звідціля живим виходив… Клята ж фортеця!
— Та й що ж оце робити будемо?
Обух стенув плечима.
— Зараз полковник заявиться… допит буде чинити! Як відбрешемося, то відпустить. Тільки здається мені, що й тут нечисть лапу приклала…
— А чого?
— Рідко так буває, щоб чата їхня їздила татарським берегом. А нас у балці зловили, куди ляхи й заглядати бояться, — татаре тудою ходять на Вкраїну… Ждали нас ляшки, зразу видно! А вирядив їх сам полковник — не побоявся навіть, що татаре цілий під’їзд у бран можуть узяти!
— Оце халепа… — каже Михась.
Та й сів під муром і головою на руки схилився.
Отак сиділи вони години зо дві, аж у льоху й геть темно зробилося. Коли ж затупотіло щось у кандигарні, забряжчали ключі коло дверей — заходить до хурдиги полковник, а за ним дві походні палаючі заносять.
— Сидите, значить? — питає.— Ану встали, хутко!
Подумав Обух та й звівся на ноги, а за ним і Михась устав.
— Як прозиваєшся? — питає полковник.
— Обух.
— Відкіль їхав?
— Із Січи.
— Козак?
— Атож.
— Якого куріня?
— Переясловського.
Помовчав полковник. Аж тепер помітив Михась, що одне око у нього чорною стрічкою перев’язане — чи то ушкодив десь, чи то й геть вибите.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 24. Приємного читання.