Розділ «Книга друга Бісурканя»

— А пан полковник Гродзицький у гостях тебе хоче бачити! Як добрий ти чоловік, то переночуєш із джурою своїм у кріпості й поїдеш собі, а як харциз чи ворохобник, то палю тобі застругає… А то знаємо ми вас, комишників, — як надів ладунку, то й узяв чортову думку!

Не встиг Михась оком кліпнути, аж один лях уже шаблю знімає із Обуха, а другий пістолі добуває з сідельної кобури.

— Отепер добре буде, — каже ротмістр. — Бо ти, я бачу, шалений чоловік, то щоб не скоїлося чого з тобою… Гайда!

Та й погнали Михася з Обухом поперед себе, наче овець. Виїхали на берег, переправилися пороном на руський бік, а там уже й кріпость стоїть. Глянув Михась на неї, й недобре йому зробилося.

Величезна та грізна була та озіяка, зусібіч оперезана високим земляним валом з частоколом ізверху, і на всіх чотирьох кутах вежі стоять. Під тою кріпостю туляться хати, комори, шинки, а той просто кучі, сяк-так зліплені з глини та соломи, — то там осів ріжний люд, що шукав захисту од татар. Зиркнув Михась угору, коли ж на валах сторожа ходить з мушкетами і галябардами.

Еге, думає собі малий козак, гарна клітка — звідсіля не випурхнеш!..

От заїжджає чата до кріпости, аж наперестріч і сам полковник іде.

— О, — каже, — гості у нас! Де се ви їх спірвали?

— В Чорній балці ховалися, щоб із веж їх не угледіли, — каже ротмістр. — Обзиваються посланцями до його милости гетьмана Потоцького, а глейтів достеменних чортма!

— До хурдиги їх, — каже полковник.

Та й подався на забороно, де варта якраз мінялася.

Запровадили Михася з характерником до кандигарні, витрусили всі кишені й оружжя позабирали.

— А тепер, — каже ротмістр, — прошу до покоїв!

І втворяє перед ними двері до льоху. Сирістю відтіля повіяло й щурами, та що вдієш — пхнули характерника в потилицю, а Михасеві копняка дали нижче спини, та й зачинили у тій хурдизі.

— Ну, — каже характерник, — от і хату маємо!..

— Темно ж тут, — озирнувшись, каже Михась.

Був той льох довгий та глибокий, із дикого каміня змурований. Під стелею одне віконце, та й те заґратоване.

— Хоч спати тут є де?.. — питається Михась.

— Он у кутку… — понуро каже характерник.

Зазирнув Михась у темний кут, а там ланцюги звисають — іржаві та грубелецькі, ще й кривлею обкипіли.