Розділ «Книга друга Бісурканя»

Чигиринський сотник

Та й ударив коня нагайкою. Погнали вони учвал, аж вітер засвистів у вухах. Вже сонце височенько підбилося над росяними полями, як почулося з Дніпра лолотіння води, що біжить поміж камінням. Під’їхали ближче, й побачив Михась забору, що, мов зуби, вищирилася посеред Дніпра, а обабіч, коло правого берега й коло лівого, дві скелі величезні.

— Отсі камені,— каже характерник, спинивши коня, — звуться Богатирі… Кажуть, жили тут два брати-велети. Якось не помирилися вони, почали кидатися один у другого скелями… от одного брата і вбило. Засмутився другий і пішов геть із цих країв…

— І де він тепер? — питається Михась.

Зареготався Обух.

— Та казка то, сину… Насправді було все не так, се вже люде вигадали тих богатирів. А камені сії Дажбог із Чорнобогом накидали…

— Як се?

— Як ішов ото Господь на Київ, то зійшлися вони отут на Дніпрі — Триглав з лівого боку, а Батько Троян із правого. От Дажбог і каже свому братові: «Пусти мене на той берег, бо я хочу козацький люд тут заселити і Вкраїну засновати!» А клятий і каже: «Ні, се я тут своїх поплентачів осаджу, щоб служили мені вірою й правдою». — «Що ж, — каже Господь, — давай силою поміряємося… хто далі камінець закине, той і на лівому березі пануватиме». Одламали кожен по скелі здоровезній. Жбурнув клятий Триглав — і не докинув, гепнув той камінь у воді та й досі ото стримить із води. А кинув Дажбог свого — та й перелетів він усенький Дніпро, мало Чорнобога не поцілив. Плюнув клятий і пішов собі звідтіля, зачаївши зло на Господа. А Дажбог відтоді на всій землі панує. Отам на скелі видно й відбитки його пальців — як узявся ото він за неї, так і лишилися…

— Бачу я, — каже малий козак, — всі місця святії на сім Дніпрі!

— І сам Дніпро — свята ріка, бо для народу свого створив його Троян, — каже характерник.

Їдуть вони далі. Поминули Стрільну скелю, що височіла посеред Дніпра, й до півдня лишилися позаду ще два пороги — Лоханський і Сурський.

— А отся річка Татаркою зветься, — каже характерник, спиняючи коня над річечкою, що бігла поміж заростей лепехи та шувару. — Тут станемо на обід, а то й коні потомилися…

— А далі що по Дніпру? — питається Михась, як вони сіли обідати.

— Далі, сину, — каже характерник, — буде Кодацький поріг… Стоїть на тому порозі кріпость, що Кодаком зветься, а звели її кляті ляхи на нашу погибель. Як їде хто водою на Січ, то переймають його і в кайдани забивають… Орудує в кріпості полковник Гродзицький, з ляхів. Такий лад та послух у тій кріпості, що страх Божий: як засне хто з вояків уночі на варті, то балачка коротка — голову з пліч та й годі!

— А казав же дід, що розруйнувати тую кріпость!

— Гетьман Сулима, — нехай панує на тім світі! — теє вчинив. Більше тому десяти год, як спровадили ляхи німців із чужої землі, й ті звели їм сюю кандигарню.[45] А не минуло й года, як вертав Сулима із походу на Крим та наткнувся на те городище. Розлютився гетьман, вирізав усю залогу, а кріпость козаки розваляли, що й сліда не лишилося…

— І що? — питається Михась.

Махнув рукою Обух.

— Прийшов сюди гетьман Конецьпольський. Розбив нас, а кріпость наново збудував, ще більшу та потужнішу… От і стоїть тепер озіяка на Дніпрі — як заворушиться Запорожжя, то перекривають ляхи Дніпро, що ні збіжжя, ні огневого припасу не підвезти із волости! — Задумався характерник, понуривши чубату голову, та й заспівав півголосом:

Не схотіли пани-ляхи попустити й трохи,

Щоб їздили в Січ козаки та й через пороги,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи