Розділ «Книга друга Бісурканя»

— Та він мені всеньку кріпость спалить, сей почеп чортів! — каже полковник.

— Не спалить, ваша милість, не сумлівайтеся! — каже Барабаш. — Проти людей нічого він не вдіє, бо не для того у світ прийшов. А його милість ясновельможний князь Ярема Вишневецький золотом вас обсипле з ніг до голови, як ви сих урвителів та обіясників йому оддасте! Довго він за ними ганяється, та знай уловити не може…

— То, кажеш, приїде по них дворак од пана Вишневецького?

— А певно! Я, — каже Барабаш, і знову щоки надув, наче той ховрах, — післанець його і слуга рукодайний, а листа від пана мого ви вже бачили!

— Підніжок ти, а не слуга… — каже полковник. — Ну, та дідько з тобою! — І на Обуха глянув. — Чув, що сей вилупок про вас казав?

Обух понурив голову.

— Чув… — каже неохоче.

— Що скажеш на теє?

— А що балакати… брехня все це, звісно!

— Ти, бидло, — каже йому Барабаш, — то ти ще брехню мені будеш завдавати?! Мугиряко ти, комишнику вошивий! — І до полковника: — Можна я його нагайкою потягну?

— Ні,— каже той.

— А сього? — показує Барабаш на Михася.

— І сього теж не можна.

— А чого?

— Бо під королівським ординансом обоє, а тобі до них зась! І недобре полонених бити, позаяк без оружжя вони.

— Та що се таке, — залементував Барабаш, — нема кого і нагайкою усмак сперезати! А так кортить отсе, аж руки сверблять!

— А нех тобі, чортова тінь!.. — каже полковник. Та й кивнув на чатового.

Той церемоній не розводив: згріб морданя за комір, до дверей лицем розвернув та як дасть копняка — Барабаш так і вилетів із хурдиги сторч головою.

— Сих двох замкнути, коло дверей поставити варту, — каже полковник. — І ока з них не спускати!

— Що думаєш учинити з нами, вашмосць? — питає Обух, коли всі рушили до дверей.