TextBook — Зареготалися киї та поляниці й кажуть: «Не знайти вам в Україні й одної душі, що на такеє згодна була б! Кістьми ляжемо, та не оддамо образ Матери Лади»! І був там останній бій. Загинули тії люде, а Троянів Ключ мов крізь землю запався… Кажуть, виніс його джура малий і оддав козакам, що в Торчі стояли.
— Се коло Любомира, — каже Михась. — Там, де наш хутір стояв…
— Недарма ж він і до тебе попав!.. — каже Богун.
Нагнувся Михась та й підняв із землі наконечник стріли. Була вона з трьома ребрами і вістрям гострим.
— Отакою, — каже, — татаре мене поцілили…
— Шереметське се оружжя… — каже характерник. — До гибелі тут його — як дощ, то вимиває з сеї землі й мечі, і стріли, й панцирі порубані… А кісток стільки, що й не злічити!
І взяв жеребця за повід.
— Ходімо ж, — каже, — далі…
Ведуть вони коней, аж бачать — стоїть якийсь дід. Борода аж до пояса, а на шиї воловий ріг висить на шнурку.
— Чолом, волгве… — каже Михасеві.
Облишив той коня, підійшов до того чоловіка і вклонився.
— Чолом, батьку…
— Приніс? — питає його той дід.
Глянув Михась на нього, а той старий, мов земля.
— Приніс… — каже.
— Як служив я Батькові Трояну на сій горі,— каже волгов, — то зірвалася страшенна буря… Зійшов із неба у хмарах та блискавках Святий Юр і ступив на сюю землю. Приніс він до храму Дажбожого Троянів Ключ та й заповів мені стерегти його… Відтоді й живу на білім світі — ні меч не бере мене, ні стріла, ні куля ворожа!
— Далеко звідціля знайшов я його… — каже Михась.
— Не ти його знайшов, а він тебе. Зав’язана була твоя доля з ним ще в тому житті, котрого ти й не пам’ятаєш…
І замовкли обоє. Тільки вітер із Дніпра стугонить над горою та ковилу нагинає.
— Не боїшся того, що з тобою буде?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 105. Приємного читання.