Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— Диви, — каже, — й правда!

І хтів було гупнути Михася під дихало. Звинувся малий козак і так зацідив кулаком межи очі, що Барабаш і ноги задер. Та й питає:

— То ти хотів забрати те, що на шиї я ношу? Ось воно, дивися ж!

І вихопив Троянів Ключ із-під сорочки. Темна була та лялька, мов земля, та як упало на неї сонячне світло, то загорілася вона багрово-чорним сяєвом, од якого все довкруги зробилося, наче кров.

— Ти хотів його мати? Бери ж, бери, собачий сину! Осьо вона!

— Ні, ні! — затуляючись, зарепетував Барабаш. — Сховай його, сховай, а то спалить він мене!..

Та й порачкував до стайні, а тоді схопився на ноги і так чкурнув звідтіля, що тільки покуріло за ним.

А Михась сплюнув йому вслід.

— Дурень дурнем!.. — каже.

Та заліпив болотом розбиту брову і подався у передмістя, бо вже й смеркало.

Характерник сидів під хатою і лагодив сідло.

— Ого, — каже, — добряче тебе потовкли! Хто се?

— Та… з Барабашем зчепився!

— І як?

— Та як… побив, звісно ж!

— А за що билися?

— Хтів у мене Троянів Ключ відібрати, чортів мордань!

Характерник так і завмер.

— А звідки він знає про нього?

— Та знає звідкись!