Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— Тихо, — каже характерник. — Зараз побачиш!..

Та й уклався за камінним облавком, і Михась вмостився біля нього. Допіру полягали ото вони, як затьмарилося небо над ними, зірвався страшенний вітер, що тхнув могильним духом та цвіллю, і звідкись із-за хмар пролунав громовий голос, від якого кров захолола у жилах:

— А що, вернувся, чортів сину?

Поворухнувся чоловік, що внизу стояв, підняв голову і каже:

— Вернувся, батьку!

«Се ж Мурмило!..» — хтів було вигукнути Михась, та характерник пацнув його лапою по носі.

— З таланом чи без талану?

Понурився клятий штукар та й каже:

— Прости, батьку, мене, грішного… з пустими руками прийшов я до тебе!

Тут ударив такий грім, що Михась із характерником до землі припали. Завирувало в небі, заревло, загавкало, мов собача тічка, і такий вітер зірвався, що за курявою й сонця не стало видно.

— А щоб тобі добра не було, песій сину! — каже голос із-за хмар. — Я ж тобі всю силу пекельну у поміч дав, а ти отсе не втнув нічого?! Та я тебе як укину до Пекла, то по вік вічний гарячі сковороди лизатимеш!

— Не винен я, батьку… — каже штукар. — Помагають йому Дажбог і Матер Божа, Пречиста Лада, та ще й братство низове запорозьке підпряглося.

— То він уже в Січ прийшов?

— У Залізному лісі перейняв його клятий коваль і в городище привів… А там поляниці в Запорожжя його закинули.

Тихо зробилося після тих слів, і навіть вітер ущух.

— Кепсько се, — каже урешті голос із неба, — що він туди потрапив… Як дізнається, що з тим Ключем робити, то спинити його буде тяжко!

— А що ж він із ним робити має? — питається клятий Мурмило.

— Є в Україні сім душ, які чекають на нього… Від одного до другого мусить пройти сей недоліток, а як до останнього дійде, то буде той чоловіком, що стане гетьманом усім козакам — і городовим, і січовим… Замкне отсей сьомий Дажбоже Коло і запалить всю Україну. Вже ж, здається, гарно узяв я її в шори, унію запровадив, перевертнів наплодив, люд козацький у кріпацтво завдав, — та марною буде моя праця, бо встане козацтво і розірве тії пута!.. Буде така війна, якої світ не бачив, а далі тяжко буде щось поправити…

— То вже нічого й зробити не можна буде? — питається Мурмило.

— Можна, — каже голос, — та хтозна, як воно обернеться…