TextBook «Отсе тобі,— каже, — за те, що завіз мене до тої левади…»
Глянув малий козак, а то якась лялька. Й поворозка до неї причеплена, щоб на шиї носити.
«Се воно мені служити буде, чи як?» — питає.
«Не воно тобі служитиме, а ти йому, — каже той чоловік. — А що буде, то сам побачиш…»
Та обернувся і вийшов зі стодоли.
Кинувся Михась зі сну і сам себе не тямить од жаху.
— Господе, твоя воля! — каже, підводячись. — Ото вже наснилося, нехай йому всячина!
І надвір вийшов. Там уже сонце зійшло, і дід порався коло воза.
— То що, — каже, — сину, виспався вже?
Михась і рукою махнув.
— Та хай воно тямиться… таке привиділося, що й досі страшно!
Та й розказав, що то за сон йому наснився. А дід вислухав та й питає:
— То се той самий чоловік був?
— Той, — каже Михась. — Ні лиця, ні одежі не пам’ятаю, та з голосу впізнав.
— А яка ж тая лялька була?
— Ой, дідуню, — каже малий козак, — така гарна, що й словом не сказати! Якби оце справді хтось подарував мені таке, то не розлучався б я з ним!..
— Ти ба!.. — каже дід. — А що ж тоді на шиї ото в тебе висить?
Глянув малий козак, аж на шиї в нього поворозка. Потяг він її з-за пазухи — і жахнувся: причеплена до неї була камінна лялька, що то вві сні йому той чоловік дав!
— То се вона? — питає дід.
— Вона… — прошепотів Михась.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Тінь Триглава“ на сторінці 14. Приємного читання.