Розділ 9

— До речі, звідки взагалі ці народні казки? — Богдан не стримався, досить грубувато ткнув Павла в плече. — Від кого це пішло? Хтось взагалі бачив оте твоє чудо? І взагалі — ти сам що сьогодні бачив?

Незатишно стало хлопцеві від поштовху. Хоч і розумів — не зі зла Богдан так повівся, нічого лихого йому не бажав. Та все ж таки не звик до тичків. Ступив на два кроки назад, буркнув ображено:

— Можете не вірити. На здоров’я.

— Просто розкажи, — попросила Галка.

А Футбол, навряд чи розуміючи, про що мова, все одно відчув — допомога потрібна друзям. Підстрибнув, кумедно хвицьнувши ногами, раз, другий, третій.

— От не дослухають, перебивають, а потім кажуть, — пробурчав Пава, проте вже без такої густої образи в голосі.

— Нічого тобі ніхто не каже. Говори, — заохотив Данило.

Павло знову відчув свою важливість, груди випнулися сильніше.

— Насправді розказувати особливо нічого. Спершу пірначі побачили під водою щось дивне. Перелякалися, думали — акула. Але в наших водах чого-чого, а акул точно не було давненько. Тим більше не у відкритому морі в бухті. Люди посміялися: в страху очі великі. Та згодом рибалки теж кілька разів бачили темний силует під водою. Причому теж у радіусі Корабельного мису та Храмової бухти. Було це, до слова, минулого літа. Потім чутки розсмокталися, більше нічого такого ніхто не бачив. І ось цього літа — знову! Чутки пішли, що в бухті є щось підводне. Мені цікаво стало. Бачте, вийшов у море…

— Чому лиш тобі? — спитав Богдан. — Справді, де експедиції?

— Люди забобонні в нас, — пояснив Павло. — Й потім, ви ж самі відчули на собі всю радість прогулянок біля мису Корабельний! Як ще ці пси великою зграєю на селище не налетіли, я поняття не маю. Тепер, думаю, собаки в ці краї не-скоро повернуться.

— Ближче до наших справ, — нагадав Богдан. — Ми ж завелися про те, як Футбол врятувався. Що ти там побачив у свій бінокль?